7. І знову "Привіт"

Діставшись автобуса, Меланія зауважила, що була першою. Дівчина зраділа, хоча це не грало жодної ролі. Після насиченого й доволі приємного дня з Алексом їй навіть стало сумно повертатись в знайому обстановку. Сварка з друзями та Владом гнітила. Проблеми, що на пів дня полишили Меланку, знову важкою хмарою повисли над золотоволосою головою. 

За хвилин п’ятнадцять біля автобусу з’явилась лижна команда й стала грузитись всередину. Хтось вітався з Меланкою, а хтось показово ігнорував її. Влад же зробив задоволене обличчя, коли побачив самотню дівчину. Мабуть, він сподівався, що вона просиділа тут ще з моменту, коли він залишив її біля витягу. Та найбільше засмутив Артур, який навіть оком не кинув на свою подругу.

Меланія відчувала себе паршиво й зовсім самотньо, хоча знаходилась серед купи однолітків. Отак мовчки, дівчина добралась до будиночку на базі й хотіла навіть проігнорувати спільну вечерю, та Влад зупинив її на шляху в свою кімнату.

- Не вечерятимеш? - глузливо посміхався хлопець, гадаючи, що виграв двобій, хоча бився лише він сам.

- Переодягнусь і прийду. - гордо відповіла дівчина, в котрій проснулась злість.

Це не Меланка мала ховати очі від друзів, а навпаки. Вона не зробила нічого, що змусило б її почуватись винною. А тим більше ховатись в своїй кімнатці, наче якась злодюжка. Тож переодягнувшись, дівчина приєдналась до решти в загальній кімнаті. Студенти зчиняли гамір, обговорюючи катання й свої нехитрі пригоди. Ділились враженнями й жартували. Меланка ж уважно слухала їх, намагаючись зрозуміти що пропустила.

- А як пройшов твій день? - раптом запитав Артур, скоса дивлячись на Меланку.

- Добре. - впевнено відповіла дівчина, не відводячи погляд.

- Накаталась? - не спиняв натиск друг.

- Більш ніж. - розмова не була схожою на дружню.

- Ой, та облиш її, Арчі. - Влад гупнув по плечі Артура. - Не бачиш яка вона нещасна? Мабуть, цілий день просиділа десь на самоті під смерекою.

- З чого ти взяв, що я була сама? - з викликом поцікавилась Меланка, котрій вже остогидли викиди хлопця.

- А з ким? З видуманим другом? - сміявся Влад, якого дуже веселила думка про безпомічність Меласі.

- На схилі можна знайти й нових друзів, якщо твої тебе покинули. - відрубала Меланка, відчуваючи образу.

- Покинули, кажеш? - врешті не втерпів Артур й шумно підвівся з місця.

- Тихіше, братику. - заспокоював Артура Влад. - Бачиш, вона якась неврівноважена.

Та Меланія вже не слухала що там говорять за її спиною, а прямувала в свою кімнату, залишивши незакінчену вечерю. Можна було ще терпіти випади Влада, але зовсім гірко було чути гострі слова від друга. Меланка впала на своє ліжко й тупо дивилась на стелю аж поки їй  в голову не прийшла геніальна думка.

- Алло? - почувся голос Дари на тому кінці телефону.

- Привіт, як ви? - запитала Меланка, придаючи голосу безтурботності.

- Та ми впорядку. Навчання, знаєш, біжить. - розповідала подруга. - От тільки викладачі здуріли, зовсім не жаліють нас. О, я зовсім забула, тут нові перепетії з бойфрендом Вікусі. 

- Ніякі це не перепетії. Це любов, Дара! - кричала Віка в слухавку.

- Чекай, включу гучномовець. - сказала Дара й продовжила. - Не встигла ти поїхати, як наша Віка вже плакала в подушку через сварку з Денисом, її новою пасією. 

- Він не схотів приїжджати до мене на вихідних! - виправдовувала свої сльози Віка.

- Ага, далі все пішло по канону: вона сльози, я їй суші. - розповідала Дарина. - А сьогодні цей Денис з’явився в нас під гуртожитком з букетом троянд. Пробачення просив.

- Якби ти бачила які ці троянди гарні. Червоні, як я люблю. - замріяно додавала Віка.

- Оце шоу я пропустила. - зітхнула Меланка, бажаючи бути краще поряд з подругами, а не тут.

- А ти як? - врешті запитала Дара. - Вікуся все ще чекає на фотки.

- Та все впорядку, катаємось. - коротко відповіла Меланка, не бажаючи турбувати подруг своїми проблемами.

- Ясно. - голос Дарини відчутно змінився. - Розказуй що він зробив.

Меланка стисло переповіла події двох днів, не даючись в подробиці теми, що стосувалась Алекса. Дівчині чомусь не хотілось цим ділитись, та як на зло, саме це й зацікавило дівчат.

- Від Артура, звичайно, не чекала такого. - резюмувала Дара. - Та й Влад перегнув палку. І я б навіть пожаліла, що підбила тебе поїхати, якби не цей Алекс. Розкажи нам про нього.

- Він високий? - не втрималась Вікуся.

- Угу, а крім того ще й здоровенний. Але яка різниця, дівчата? Ми просто покатались разом та й все. - відповіла Меланка.

- Аякже, просто покатались. І навіть, мабуть, контактами не обмінялись, так? - Мелася могла заприсягнутись що в Дари на обличчі сяяла лукава посмішка.

- Не обмінялись. - бурмотіла в слухавку Меланка. - Та він запрошував завтра знову зустрітись, але це, напевне, з ввічливості.

- Послухай, мила, не руйнуй собі відпочинок. - Дарина тактовно не стала більше розпитувати про Алекса. - Якщо тобі подобалось кататись з цим хлопцем, то чому б не продовжити це завтра? Ти нікому нічого не зобов’язана. А особливо тому ідіоту Владу. Гаразд?

Дівчата говорили б до ранку про все на світі, включаючи Алекса, Влада та нового хлопця Вікусі. Але коли на годиннику засвітилась перша ночі, Меланка попрощалась з подругами й відклала телефон. Вона лежала й згадувала сьогоднішній день. При спогадах про Алекса на душі ставало неспокійно, хоча відверто негативних емоцій чоловік не викликав. Меланка непомітно провалилась в сон, роздумуючи що ще підкине їй завтрішній день і як круто змінилось її колись спокійне життя.

На ранок всі члени лижної секції, включаючи Меланію, воліли робити вигляд, наче нічого не трапилось. Двосторонній ігнор цілком влаштовував Меласю, котра не звикла до надлишкової уваги. Один лиш Влад кидав задоволені погляди на дівчину. Коли команда опинилась знову на гірськолижному курорті, Меланка разом із рештою попрямувала до витягів. В неї не було жодних планів на день, окрім як поговорити врешті з Артуром. Він був єдиною людиною, з ким Мелася таки хотіла б налагодити контакт попри те, що все ще тримала образу на хлопця.