6. Не так погано

- Прошу за мною. - запросила адміністраторка відвідувачів.

- Я не… - почала було Мелася, але Алекс чи то не почув, чи то й не збирався чути більше відмовок.

- Ходімо. - твердо сказав чоловік, обережно підштовхуючи дівчину в спину. - Тут смачно.

Меланку настільки застали зненацька, що дівчина змогла лише хапати ротом повітря. Вона неохоче пленталась вслід за жінкою, думаючи як вислизнути від несподіваної пригоди на цей раз.

- Я не голодна. - не оглядаючись, промовила перше, що спало на думку.

- Ти вже пообідала? 

- Якщо чесно, то я думала вже повечеряти. - відмазувалась Мелася, не бажаючи витрачати зайві кошти на дорогі кафешки і проводити час з незнайомим їй чоловіком.

- До вечері ще вагон часу. - Алекса не влаштовувала відповідь дівчини, а голос його був холодним, як зимовий вітруган. - Це всього лиш обід, Меланія.

- Гаразд, але я буду лише чай. - здалась під натиском дівчина, яка і справді вже встигла добряче промерзнути.

Наступив момент розкрити свою зовнішність для обох і Меланія раптом згадала яка ж розхристана вона під шоломом та маскою. Дівчина не мала звички особливо вимальовуватись чи вибиратись на катання. Так робили хіба що ті, хто й зовсім не збирався спускатись, а лиш витягувався, щоб наробити фоток з вершини. Тож Меланка обережно зняла шолом з маскою й пригладила неслухняні золотаві локони, що сторчали навсебіч. 

Коли дівчина врешті розвернулась, то на мить застигла від подиву. Перед нею стояв Алекс без шолому й розстібав свою куртку. Чоловік виявився геть не таким, як його собі намалювала дівчина в уяві. Чомусь він здавався їй повненьким з пухлими щоками й величезним носом, а натомість перед нею стояв справжній красень. Велика груда м’язів, що до того ховалась під курткою, давала зрозуміти наскільки чоловік був великим. Обличчя не можна було назвати м’ягким, проте воно не було й грубим, а радше строгим. Правильні рівні риси підкреслювали витягнуте підборіддя й ледь помітні скули. Пухкі губи гармоніювали з ямочкою на щоці, а прямі та широкі брови обрамляли великі сірі очі. Лиш волосся робило його більш приземленим, оскільки темні пасма розбурхались і стояли їжаком.

Та не одна дівчина була приємно здивована. Алекс, підвівши очі, побачив перед собою саме таку картинку, яку собі малював. Навіть краще. На відміну від Меланки, він не чекав побачити когось страшненького, проте й не сподівався, що його найсміливіші здогадки справдяться. Перед ним стояла тендітна дівчина, одягнена в молочну флісову кофтину, що підкреслювала її стрункий стан. По плечах розлились золотаві коси, які стали природньо кудлатими від перебування під шоломом. Невинно пухкі щічки й гостре підборіддя надавало ніжності образу дівчини. Та найбільше вразили зеленкуваті очі, що широко розпахнулись під акуратними брівками й зараз були повними страху.

- Щось не так? В мене щось із зачіскою? - спантеличився від погляду дівчини Алекс і став пригладжувати волосся, чим мимовільно розсмішив дівчину.

Вона посміхнулась лиш краєчком губ, та цього було більш, ніж достатньо для того, аби запасти в душу Алексу. Напружена мовчанка знову запанувала, коли обоє всілись за столик. Меланка не знала куди себе діти й нервово розглядала меню з захмарними цінами, натомість Алекс насилу міг відірвати погляд від дівчини. 

- Щось пригледілось тобі? - зрештою запитав чоловік, опанувавши себе.

- Чай. - відповіла Меланка до того, як Алекс встиг закінчити попереднє речення. - Так, чай. Фруктовий.

- Гаразд. - кивнув головую Алекс і покликав офіціанта.

Чоловік замовив цілу купу всього, але Мелася навіть не вслухалась в назви страв. Її опанувало відчуття, що вона знаходиться там, де не мала б бути. Як від простого “хочу”, вимовленого нею на трасі, сидячи в сльозах на снігу, вона дійшла до того, що зараз сидить в кафе навпроти цього чоловіка і горить під його пристальним поглядом. 

- То ти, мабуть, вчишся зараз на четвертому курсі, правильно? - Алекс вирішив перервати незручне мовчання.

- На третьому. - поправила чоловіка Меланка, виходячи із заціпеніння. - Я пропустила рік перед універом.

- Зрозуміло. - протягнув Алекс, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, від чого той аж затріщав. - Я теж хотів колись так зробити, але батько був проти. Хотів, щоб я якомога швидше вливався в його справи.

- То ти працюєш на батька? - Мелася повільно оживала. 

- Можна й так сказати. Сімейний бізнес. Але батько вже давно не при справах, тож тепер в мене роботи за двох. - пояснив Алекс. - О, ми з тобою родом із одного міста.

- Як ти здогадався? - здивувалась Меланка.

- Наклейка з надписом на телефоні. Я ж не Шерлок. - посміхнувся Алекс, вказуючи на пошарпаний мобільний дівчини.

- А, справді. - ніяково посміхнулась у відповідь Меланка. - Та це не зовсім правда. Я живу тут останніх чотири роки. А родом із півночі.

- Ну, чотири роки це вже немало, щоб не рахувати себе місцевою. - Алексове суворе обличчя набувало певної теплоти, але чоловік все ще пристально розглядав свою співрозмовницю. - А де ви тут зупинились?

- В сусідньому селі, там є база відпочинкова. - пояснила Меланія. - А ти сам приїхав кататись чи як?

- Та де там, я з друзями. - недбало махнув рукою Алекс.

- А ви не разом катаєтесь?

- Ну, ми ж не прив’язані один до одного. - розмірковував вголос Алекс, однією рукою розбурхуючи своє волосся. - Один тусується з своєю дружиною на спуску для початківців і вчить її їздити. Ще одна зазвичай зависає в кафешках й терасах. А найкращий друг вчора так перепив, що виповзе хіба що на вечірнє катання. Пересвяткував відкриття сезону. 

Алекс виглядав цілком нормальним, коли не вмикав свій крижаний голос. Здавалось, що він навіть приємний, якщо не враховувати його пристальний погляд, від якого хотілось заховатись. Та розмова сама собою текла, а крига поміж ними топилась із швидкістю світла. Незабаром офіціант приніс замовлення й став виставляти тарілки на стіл. Серед численних наїдків був запашний суп й миле малинове тістечко, які Алекс одразу підсунув до дівчини.