5. Випадковий незнайомець

Люд, що стояв в черзі біля витяга чи крутився поруч, з цікавістю спостерігав сварку двох незнайомців. Хлопець говорив занадто голосно, аби його можна було ігнорувати. Серед натовпу стояв і Алекс, котрий вслухався в перепалку, котра більше скидалась на бій лежачого. 

Та Алекс, на відміну від інших, зауважив Меланію ще до того, як вона стала центром уваги. За декілька хвилин до гучної сварки чоловік стояв під витягом, чекаючи на своїх друзів, і вдивлявся на лижну трасу. Серед решти лижників особливо виділялась одна фігура, котра вправно та технічно висікала ідеальні дуги. Алекс навіть встиг подумати, що цей хлопець доволі професійний. Яким же було його здивування, коли цей затятий лижник під’їхав до витягу і виявився дівчиною.

Те, що перед Алексом була саме дівчина не викликало жодних сумнівів, хоч він не міг бачити ані волосся, ані обличчя через шолом та захист. Маленька на зріст та тендітна, вона ховалась під оверсайзовою блакитною курткою. Білий шолом відбивав сонячні промінці, а маленькі рукавички міцно стискали блакитні палки.

Здогадки підтвердились, коли лижниця заговорила. Те, що почув Алекс, викликало певну зацікавленість, хоча це була, звісно, зовсім не його справа. Однак сцена, що розгорнулась під витягом була відверто паршивою та не надто приємною. Алекс ще простежив за тим, як незнайомка сіла на крісло витягу, а далі й сам попрямував до нього ж, не дочекавшись друзів. 

Чоловік спускався трасою, невільно обдумуючи те, що побачив. Та блакитна курточка міцно засіла в голові. Ближче до кінця спуску, попереду, хтось непогано так гепнувся, розгубивши при падінні своє спорядження. Алекс вирішив підвезти лижі та палки лижнику, котрому доля не посміхнулась. І тут чоловік здивувався ще раз, бо коли буря снігу від падіння осіла, то попереду замайоріла та сама блакитна незнайомка, розпластана на снігу.

- Ти ціла? 

Меланія підвела голову від голосу незнайомця. На гірськолижних курортах так прийнято, допомагати тим, хто впав. Перед нею стояв високий лижник, одягнений з ніг до голови в чорне. Вона подумки подякувала за те, що одягнула маску і зараз ніхто не зможе побачити заплаканого обличчя. Та Алексу неважко було здогадатись, що дівчина плакала, бо її тендітні плечі все ще здиригались від невільних схлипувань. 

- Так, все гаразд, дякую. - сказала Меланка, сідаючи лицем до схилу. - Не розрахувала сили. 

- Буває. - відповів чоловік, але не спішив покидати дівчину на самоті. - Ти вже була на новому схилі по ту сторону гори? 

- Е-е-е, ні. Я тут взагалі мало де була. - Мелася не встигла ще відійти від розмови з Владом і слова незнайомця зовсім спантеличили її.

- Там фрірайд* класний, особливо після такого снігопаду. Судячи з твого спорядження, тобі таке має сподобатись. Хочеш, покажу? - раптом запропонував незнайомець, простягуючи руку дівчині.

Алекс і сам не знав навіщо це робить. Та дівчина була така збентежена й розгублена, що він просто не зміг залишити її ось так посеред спуску. А нова фрірайд траса то було перше, що прийшло в голову. Та Меланка не спішила відповідати, тупо вдивляючись в простягнуту руку. Щойно вона виплакала всі сльози від гіркоти, а зараз сиділа в снігу, покинута друзями та ще й поруч із дивним незнайомцем. Її затуманений розум перебував ще в стані шоку, а серце нестерпно боліло від несправедливості. Хіба вона не заслужила хоча б простого відпочинку, не говорячи про більше? Хіба вона сама не хотіла відлучитись від друзів і врешті насолодитись катанням по горах? Та котись воно все лісом, буде як буде! 

- Хочу. - дівчина подала руку незнайомцю, а той стиснув її й легким рухом підвів дівчину із снігу.

- Олексій. Але краще просто Алекс. - відрекомендувався чоловік.

- Меланія. Або Меланка чи Мелася. - відповіла дівчина. 

- Тоді тримайся за мною, Меланія. - кивнув головою Алекс.

Чоловік допоміг Меласі знову стати на лижі й обоє почали спуск. Меланка їхала позаду свого нового знайомого, але майже не звертала  на нього уваги. Вона взагалі не зауважувала нічого й нікого навколо, бо в голові було пусто. Емоційний шквал пронісся буревієм всередині, спустошивши будь-які запаси почуттів: добрих та поганих. Тож дівчина байдуже їхала слідом за чорною курткою попереду, вперше за довгий час не думаючи абсолютно ні про що.

Попід витягом обоє лижників стали в чергу. Меланка мовчала, як і Алекс, хоча останній час-від-часу кидав допитливі погляди на дівчину. І лиш тоді, коли обоє опинились на кріслі витягу, Мелася врешті повернулась в реальний світ. Дівчина краєм ока обережно розглядала кремезного незнайомця, з котрим, якогось дива, погодилась їхати на невідомий схил. Він розвалився поруч на кріселку і спокійно собі розглядав краєвиди. Чорна куртка, що сягала ледь не колін і гарне спорядження, що було в тон темному прикиду, виглядало дорого. Хоч і сама Мелася мала непогану лижу, та Алекс виглядав зібраним, наче профі. Дівчині стало некомфортно, й навіть лячно, поруч із ним і вона моментально пожаліла про те, що так спонтанно погодилась на його пропозицію. Та діватись було нікуди, принаймні не з кріселка в повітрі.  

- Давно катаєшся? - почав розмову Алекс, спостерігаючи як дівчина нервово перебирає пальцями.

- Трохи. - відповіла Мелася, вслухаючись в напрочуд глибокий голос чоловіка. - Катаюсь з десяти, то вже виходить одинадцять років. 

- Немало. А в мене цього року двадцятий сезон. - спокійним голосом вів Алекс, насолоджуючись горами. - Ти тут на курорті давно? 

- Всього лиш другий день. - покірно відповідала на питання Мелася, радіючи з того, що самій не приходиться вести розмову. - А Ви?

- І я другий день. Але краще на “ти”. В нас не така велика різниця у віці, мені лиш двадцять вісім недавно стукнуло. - відповів Алекс і розвернувся до дівчини, щоб краще її бачити. - То кажеш, ти мало встигла побачити тут, так?

- Ну, я колись була вже тут, але дуже давно. З того часу все змінилось. - Меласі було дивно спілкуватись із чоловіком, обличчя якого вона навіть не бачила.