3. В гори

Святковий тиждень навчання пролетів занадто швидко, а за ним наступили сірі будні. Викладачі стали вимогливішими, а домашні завдання посипались і студенти перестали байдикувати. Разом із навантаженням прийшов певний спокій в душевних переживаннях Меланки. 

Було ніколи думати про Влада, коли справ ціла гора. При черговій зустрічі з колишнім на переві, Меланка зловила себе на думці, що проігнорувала його, не прикладаючи для цього зусиль. Вона пройшла повз, більше не намагаючись вдати байдужість, бо й справді відчувала її. Тож дівчина була рада, що три тижні тому подруги все ж вмовили її не пропускати поїздку в гори.

Про Влада було важко сказати те саме, оскільки останніми днями хлопець став знову звертати увагу на Меласю. При одній із зустрічей він навіть привітався з якогось дива, на що Маленка простодушно відповіла, не сповільнюючи ходу. Мало хто встиг вловити здивованість хлопця в той момент, та все ж вона промайнула на його обличчі. 

Час збігав і на вечір п’ятниці Меланія закинула на плече свій нехитрий рюкзачок та взяла в руки дбайливо спаковане спорядження. 

- Віпочинь там на славу. - обняла подругу Дара.

- І не забувай нам скидувати фотки. - поцілувала в щоку Віка.

Автобус відбував від університету. Біля нього вже крутились хлопці та дівчата, члени лижної секції. Меланка запакувала свої пожитки у багажний відсік, але коли підвела голову, то побачила перед собою свого колишнього.

- Ну привіт. - загадково протягнув блондин, розтягуючись в посмішці.

- Привіт. - беземоційно відповіла Меланка й збиралась обійти хлопця, що вже відкрив рот аби додати щось.

- Які люди! - раптом закричав радісний голос і на дівчину обрушились теплі обійми.

То був Артур, четвертокурсник та добрий друг Меланки. Хлопець був худорлявим та високим, а його розпатлане волосся завжди сторчало в різні сторони. Вони познайомились як тільки дівчина вступила в секцію і з того часу були нерозлийвода на усіх спортивних зборах. Єдиним недоліком Артура на сьогоднішній день була його дружба з Владом, та Меланка не стала зважати на це.

- І я скучила. - дівчина обійняла друга.

- То як, готова розривати лижні траси? - з азартом запитав Артур. - Бо я вже горю від нетерплячки. 

- Гляди, щоб не перегорів. - встромила своє слово Настя. 

Струнка білявка була ще тою заразою, але до Меланки ставилась зазвичай нейтрально. Чого не скажеш про тих, кого Настя чомусь незлюбила й постійно підтрунювала. Вона теж була близькою подругою Влада. Та це не дивно, бо хлопець був популярним в лижній секції, а усі її члени тягнулись до нього.

Молодь ще довго теревенила між собою, обговорюючи поїздку та очікування. А тоді всі попакувались в автобус і той зрушив з місця, щоб відвезти їх в гори. Меланії пощастило сидіти самій, тож дівчина розклалась на обох сидіннях й занурилась в музику. Дорога була далекою і мала б займати до шести годин. Дівчина дивилась за вікно, спостерігаючи на засніжені поля та села. Вона любила сніг. Тільки він міг так майстерно приховувати всі недоліки та недосконалості. Під пухкою перинкою не було видно яке облуплене в дівчат підвіконня, ями на дорогах раптово щезали, а витовчені клумби здавались такими недоторканими. Це вже зранку люди вийдуть на вулиці й протопчуть хаотичні стежини. А поки що світ був чистим.

Мелася могла б довго так сидіти, та з часом гамір навколо став перебивати мелодію в навушниках, тож дівчина зняла їх і стала прислухатись до розмов. Студенти голосно сміялись, балакали і грали в ігри. Меланка мала напрочуд добрий настрій і вирішила не сидіти осторонь. Гра в слова набирала обертів і половина дороги пролетіла непомітно. Влад теж брав участь і навіть кидав допитливі погляди на радісну Меланію, проте дівчина їх не зауважувала.

- То все таки вирішила поїхати? - запитав Влад в Меланки підчас ігрової перерви.

- А не мала? - здивовано підвела брову дівчина.

- Ну я ж знаю тебе як облуплену. - посміхнувся Влад. - Мабуть, вагалась. Недарма ж ігнорувала мене так довго.

- Було та й було. Проїхали. - безтурботно відповіла дівчина й вже збиралась повертатись до гри, проте Влада така реакція зовсім не влаштовувала.

- Тоді тобі має бути байдуже, якщо я скажу, що ми з Настею разом? - лукаво посміхнувся хлопець, витягуючи козир з рукава.

- Справді? - зупинилась на мить Меланка, а Владове обличчя набуло вдоволеного вигляду.

Мелася дивилась на хлопця перед собою і намагалась зрозуміти хто він такий та куди подів того Влада, котрого вона зустріла на першому курсі. Перед нею стояв хитрий незнайомець, з котрим вона навряд чи хотіла б дружити, не говорячи про більше. Мабуть, Настя і справді прекрасна пара для нового Влада, котрого вона чомусь змогла розледіти лиш зараз.

- Тоді мої вітання! - щиро відповіла Мелася, широко посміхаючись та уявляючи якою ж скандальною парочокою будуть ці двоє.

Усмішка хлопця сповзла з обличчя й він не одразу отямився від несподіваної радості колишньої дівчини. Влад навіть не встиг кинути щось у відповідь, як Меланка вже щебетала з друзями. Решту поїздки хлопець просидів попереду автобуса, віддаль усіх. Лиш Настя під кінець приліпилась, вимагаючи уваги, яку хлопець чомусь ніяк не міг на ній сконцентрувати.

Ближче опівночі автобус врешті прибув до місця призначення й висадив своїх галасливих пасажирів. Студенти витягували свій багаж і прямували до обгородженої території з багатьма дерев’яними будиночками. То була напівдержавна база відпочинку, розрахована на літні табори для дітей чи збори тренувальних команд. Однак цього разу будиночки здавались поокремо і один з них належав лижній команді Меланії. 

Всередині було чисто та охайно, хоча в око одразу кидався не найновіший ремонт. Та як відомо, для студентів це зовсім не проблема і вони радісно розселялись по кімнатах, обираючи собі сусідів. Меласі доля посміхнулась знову, бо їй випала одиночна кімната на першому поверсі.

Коли рюкзаки були розпаковані, студенти зібрались в холі для ще одного святкування своєї перемоги в минулому семестрі. Хтось увімкнув музику, хтось голосно жартував, а хтось вже встиг перебрати з алкоголем.