2. Зважитись

Понеділок день важкий, а особливо тоді, коли це перший день після довгого відпочинку. Невиспані студенти пленталися на пари після безсонної ночі. Троє подруг із чотириста п’ятої не відставали від інших та спішили на лекцію, котра вже десять хвилин як мала початись. На щастя, всі троє були не лише сусідками, а й одногрупницями, що робило дівчат ще ближчими. 

Перша лекція давалась із трудом, та це не бентежило Меласю. За два з половиною роки в університеті вона багато чого встигла втямити. Наприклад те, що в перший тиждень навчання важко не лише студентам, а й викладачам. Вони теж люди і так само неохоче ведуть пари після затяжних святкувань. 

До другої пари народ почав прокидатись й метушитись. Одногрупники, що ще не встигли побачитись після канікул, весело обіймалися й щебетали на кожному кроці. Святковий запал не покидав студентів та викладачів, тож тиждень обіцяв бути зовсім не напруженим. 

На обіді в їдальні панувала піднесена атмосфера, а кількість студентів вражала. Поки ще ніхто не встиг нахапати хвостів по навчанню, дівчата та хлопці розгулювали туди-сюди, домовляючись зустрітись ввечері чи сходити в кафе. 

Мелася з подругами теж прийшла пообідати, плетучись між рядами столів. Невимушена розмова подруг раптово перервалась мовчанкою, коли на горизонті завиднілась знайома постать Влада. Дара крадькома кинула погляд на подругу, намагаючись зрозуміти як діяти. Та Мелася не стала ані сповільнюватись, ані метушитись, а просто пройшла повз колишнього хлопця, хоч на лиці й не змогла зобразити повну безтурботність. 

- Все гаразд? - спитала Дара, сідаючи за стіл.

- Мені неприємно, але загалом так. Все в порядку. - відповіла Меланія, притягуючи до себе тарілку.

- Тобі прийдеться потерпіти ще семестр. - помахала виделкою перед носом Віка. - А тоді він благополучно випуститься. 

- Або піде на магістратуру. - понуро додала Мелася.

- Або тобі стане байдуже. - поплескала подругу по плечу Дарина.

Пари пролетіли швидко й гуртожиток знову ожив. Вічно святкуючі студенти збирались групками по своїх кімнатах, витягуючи святкові харчі, що привезли з батьківських осель. В чотириста п’яту того вечора завітали гості із сусідньої кімнати й саме обговорювали університетські новини. 

- Мама напакувала мене так, що я до Великодня всього не з’їм - бідкалась Вероніка, пишненька сусідка.

- А там же іще надають нового. Дієта відкладається, так? - не без єхидності відмітила Таня, однокімнатниця Вероніки. 

- Тобі лиш б глумитись. - дорікнула Юля, дивлячись на Таню.

Ця трійка була феєричнішою за дівчат з чотириста п’ятої. Сусідки настільки кардинально відрізнялись одна від одної, що було важко повірити в їхню дружбу. Вічно буркітлива, але справедлива, Таня завжди ходила в чорному та голосно слухала панк. Вероніка ж одягалась в усе рожевеньке та заїдала безкінечні стреси від дурниць тоннами солодощів, що відбивалось на її фігурі. А Юля не хотіла нічого, окрім лиш вчитись зранку до ночі під звуки тиші, а не хрумкотіння Вероніки та музику Тані. Тож сварки не вщухали, але й дівчата примудрялись при цьому зберігати дружні відносини.

- То що ти там розказувала про свого нового хлопця? - перевела тему Вероніка.

- А, так то ще не хлопець. Поки що. - підморгнула радісна Вікуся. - Він високий, худий. Вчиться на п’ятому курсі в медичному. Такий красень, дівчата. Зараз покажу фотки. 

- А може покажеш, коли вже будете зустрічатись? А то мало що. - скептично вставила Таня, жуючи олів’є.

- Ти жахлива, ти знаєш про це? - надула губки Вікуся.

- Чую сто раз на день. - посміхнулась Таня, не маючи за звичку ображатись.

- А я сьогодні Влада бачила. - сказала раптом Юля, дивлячись крізь грубі шкельця окуляр. - З дівчиною якоюсь. 

- То й що? - занадто грубо запиталась Дарина, не бажаючи порушувати цю тему в присутності Меласі.

- Та якось так швидко. - знизала плечима Юля, наче не розуміла наскільки ця розмова недоречна. - Може через неї він і покинув тебе, Меланка?

- Не через неї. - спокійно відповіла Мелася.

- А через що тоді? Може розкажеш, бо ми вже стомились чекати. Ця новина вже і так зовсім не новина. - прямолінійно запитала Таня.

- Та перестань, ну. - штрикнула її в бік Вероніка. - Розійшлись та й все.

- Що таке? - обернулась Таня. - Не може так бути. Ходили-ходили, а тоді просто розійшлись. Не буває так.

- Аякже, не буває. - врешті заговорила Мелася. - Але буває так, що ходили-ходили, а тоді виявляється, твоє волосся його злить. Одяг жахливий, жарти недотепні і взагалі відчепись від мене, бо тебе забагато. Він міг, звичайно, цього всього не говорити, а просто сказати, що йому набридло тягатись з сиротою. Звичайно, краще знайти собі когось більш безтурботного, в кого немає вічних проблем, нестачі грошей і адекватні родичі. Когось, хто не стане нагружати проблемами. 

- Ясно. - коротко відповіла збентежена Таня, бо зовсім не очікувала такої прямолінійності від когось, окрім себе самої. 

Сусідки не затримались надовго в гостях після Меланчиної тиради й поспішили покинути чотириста п’яту, зсилаючись на цілу купу неіснуючих домашніх завдань. Та Меланка не шкодувала про сказані слова, адже дівчині страшенно набридли ці обговорення. Понад усе вона бажала жити спокійним та розміреним життям, а історія з Владом поламала всі плани. Окрім того, що їй доводиться переживати розрив відносин, Мелася опинилась ще й у центрі небажаної уваги. 

- Грубо ти їх, але так і треба. - сказала Дара, зачиняючи двері за сусідками. - Може перестануть обговорювати.

- Ага, якби ж то. - махнула рукою Меланія. 

- А пішли завтра після останньої пари в нашу кафешку? - запропонувала Віка. - Меласі буде на користь розвіятись.

- Я за, та тільки давайте ближче до вечора. Маю зайти по справах в лижну секцію. - відповіла Меланка.

- Що за справи? - поцікавилась Дара.

- А, я ж не розказала вам. - ляснула себе по чолі Меланка. - Пам’ятаєте міжуніверситетський чемпіонат перед святами?