1. Різдвяний настрій

Пухкі сніжинки витанцьовували вальс під світлом ліхатрів, осідаючи на підвіконнях університетського гуртожитку. Кучугури біля пішохідних доріжок росли, а студенти квапились зайти всередину, тягнучи за собою тяжкі клунки. Веселі хлопці та дівчата вітались один з одним після різдвяних канікул, ділячись новинами. Незважаючи на завтрішній перший навчальний день, недільний вечір обіцяв бути довгим та шумним.

Спорожнілі кімнати знову заповнювались сміхом, наливались ароматами святкових страв, що турботливі батьки напакували дітям. Кімната номер чотириста п’ять не була виключенням. Дівчата, що жили в ній, вже встигли розпакувати свої сумки і навіть відкоркувати пляшечку вина. Подруги порозсідались в тісній кімнатці, що служила їм за дім. Двоє сиділи за крихітним столиком, а білявка розмістилась на підвіконні, весело гойдаючи ногами.

- То як, кажеш, він дивився на тебе? - перепитала рудоволоса дівчина, відпиваючи із келиха. 

- Закохано, дівчатка, закохано! - захоплено викрикує блондинка із підвіконня.

- Боюсь, я не переживу твою чергову пасію. - скептично закочує очі рудоволоса, але врешті посміхається, спостерігаючи блиск в очах своєї подруги.

Дарина та Вікторія були мешканками чотириста п’ятої, як і Меланія, що сиділа поруч, закутана в теплий плед. Дара була високою та еффектною дівчиною, в чому не останню роль зіграло її природнє руде волосся. Хлопці задивлялись на неї, та Дару мало що цікавило, окрім книжок та малювання. Дарма дівчина послухала батьків і не вступила до художньої академії. Віка ж була повною протилежністю Дарині. Блондиниста, завжди радісна та щебетлива, вона розцвітала від чоловічої уваги, котрої в неї не бракувало. Та кожен новий кавалер, то була ціла історія, сповнена драми та переживань, що перекидались і на її бідолашних сусідок. 

Найнепримітнішою з трійці рахувалась Меланка, бо не могла похвалитись ані високим модельним зростом чи неординарною зовнішністю, ані яскравим характером. Дівчина не була некрасивою, а радше не вміла підкреслювати свої переваги. Якби вона спробувала одягти хоч раз щось відкритіше, аніж залюблені оверсайзові світшоти, то можливо хлопці звернули б увагу на її тендітну фігуру. Чи вкоротити своє хвилясте золотаве волосся в трендову стрижку замість постійно скручувати його в розхристаний пучок. Або ж довіритись подругам і врешті дати їм волю зробити собі мейк, коли йде на вечірку. Та ні, це все було не про неї. 

Спокійна вдача Меланки завжди відкидала золотоволоску подалі від центру уваги, впускаючи туди ексцентричніших осіб. Та дівчина не робила собі з цього проблем, бо спокійне життя цілком влаштовувало її. І навіть зараз, коли дівчата палко обговорювали нового прихильника Вікусі, Меланка воліла не встрягати, а лиш спогладала, попиваючи сухе вино.

- … а потім ми пішли до ялинки. З батьками не так вже й погано святкувати новий рік, скажу вам. Стільки всього цікавого почула за столом. - ділилась враженнями Дара.

- Не знаю, дівчата. - знизала плечима Віка. - Я святкувала з друзями, страшенно скучила за ними. Гуляли до ранку, аж гай шумів. 

- Мелась, а ти як відсвяткувала? - врешті котрась з дівчат звернула увагу на Меланку, що сиділа мовчки і просто насолоджувалась розповідями подруг.

Меланія не була мовчункою, та саме в цей вечір вона не мала чим поділитись з дівчатами. Або не хотіла псувати святкового настрою ні їм, ні собі. Та й сама дівчина розуміла, що її спитали радше з ввічливості, аніж з цікавості, тож відповіла не вдаючись в деталі.

- Сходила на святкову вечерю від гуртожитку. Там було навіть олів’є. 

Віка, було, відкрила рот, щоб сказати щось, але добре подумавши, змовчала. В кімнаті запала незатишна мовчанка.

- Та годі вам, перестаньте. - скинула руки вгору Меланка, зауважуючи співчутливі погляди подруг. - Не перший рік же. І те олів’є було дуже навіть смачним.

- Тобі треба було поїхати зі мною додому, як я й казала. - Дарина поставила руки вбоки, встаючи із стільця. - Моя мама вже третій рік підряд запрошує тебе, а ти все відмовляєшся.

- От наступного року й поїду. - посміхнулась Мелася, салютуючи келихом, наче це був тост.

- А твої родичі що? - не відставала Дарина, все ще пильно шукаючи смуток в очах Меланки. 

- Нічого. - безтурботно потиснула плечима дівчина.

- Навіть не привітали? - жалібно пискнула Віка.

- І я цьому безмежно рада. - відповіла Меланія, ковтаючи ще вина.

- А що Влад, не давався чутись? - запитала Віка, але одразу зловила злісний погляд Дарини.

- Ні. - на відміну від питань про родичів, ця тема зачепила Меласю за живе. 

- Ти пробач, я не хотіла. - виправдовувалась, Віка. - Я просто досі не можу повірити, що він виявився таким гадом. Ви ж були такою парою. Я думала, він хоч на свято подзвонить тобі…

- З чого б він мав дзвонити? - розсердилась Мелася. - Він сам кинув мене, чи ти забула? Ми розійшлись і схоже, що це назавжди. 

Меланія не звикла сердитись на подруг, бо знала, що ті бажають їй лише добра. Відколи вони втрьох вперше переступили поріг чотириста п’ятої, то стали опорою один для одного. І ось вже йде третій рік їхнього навчання і третій рік міцної дружби. Спершу Дара та Віка жаліли Меласю, коли дізнались, що та сирота. Проте дівчина не надто любила жаль по відношенню до себе, тож подруги швидко вловили настрій сусідки й стали сприймати її як рівну. Вони ж були поруч і в безсонні ночі від конспектів, і в миті сердечних переживаннь й тоді, коли було просто важко на душі.  

Дара й Віка були свідками зародження першого кохання Меласі, а тепер стали свідками його загибелі. Влад - ім’я, котре розхитало і так розтривожене дівоче серце. Хлопець був із сім’ї з непоганим достатком, гарно вихований та дуже приємним до Меласі із перших днів навчання. Влад, як другокурсник, показав першокурсниці Меланії всі скорочені шляхи до універу, розповів хто з викладачів строгий, а хто не дуже і на який предметах можна відпочити, а на яких напрягтись. Їхня любов зароджувалась повільно, проте впевнено і вже на середині першого курсу Влад та Мелася були щасливою закоханою парою.