Розділ 30

За двадцять хвилин до приїзду Роббі.

Гості зайшли до зали. А ми з Віктором, мали пройти по доріжці під пісню, яку я обрала – Генрі Тейлор «You», і попросила свого нареченого, щоб договорився за це.

І яке ж було моє здивування, коли заграла зовсім інша мелодія.

- Віктор? Ем… Що це за пісня? – прошепотіла я йому тихо на вухо.

- Вибач… Просто я забув як вона називається, і, чесно кажучи, і ім’я виконавця теж не запам’ятав, тож вибрав іншу, яку мені порадили. Ти ж не сердишся?

- Ні… Не серджуся… - промовила я, а в голові прозвучало. – «Але я образилася! Це ж мій улюблений співак, і найулюбленіша з його пісень, про яку я тобі сто разів розповідала, і яку я тисячу разів наспівувала вдома.»

Ми підійшли до арки, і стали один на проти одного.

Жінка, яка проводила церемонію, щось говорила, а я зовсім не чула що саме. Я задумалася. Задумалася про те, що і справді, яка ж я дурепа.

«От як так? Ну як?

Я два роки з ним живу, а він не пам’ятає як звати мого улюбленого співака? Чорт! Це, капець, як образливо! І ми ж, до речі, мали ще на його концерт іти. Ага… Мали… А потім, йому подзвонили за роботу, і він за дві хвилини зникнув…

Я б не образилася, можливо, якби це був звичайний якийсь день, але ж весілля. Це мала би бути наша пісня, в якій співається про шалену любов, під яку ми мали з’явитися перед гостями.

Та хай би навіть записав собі це десь, так як він це робить, коли планує якісь свої справи.

Значить йому це було не важливо… Чи може я перебільшую?

Я для Роббі два роки назад назвала свого улюбленого виконавця, пісні які люблю і т.д., і він це запам’ятав, а мій наречений, який невдовзі стане моїм чоловіком – ні. І справа ж не тільки в піснях – у всьому.

А от цікаво… Віктор взагалі, хоч щось, про мене знає?

Ні… Думаю, ні…

Хоч один романтичний і цікавий момент за цей весь час наших стосунків був? Хіба що подорож до Англії, і то, він туди їхав по роботі, і разом взяв мене з собою. А так, виходить, що ні…

Тоді якого біса я тут роблю?!»

- Аліса? – мої думки перервав Віктор.

- Що? Вибачте, задумалася… - відповіла я.

- Чи згідні, ви взяти за чоловіка Віктора? – промовила жінка, яка вела церемонію.

- Я… Я…

- Аліса, ти чого? – чоловік занервував.

- Наречена?

- Ні… - тихо промовила я.

- Що?! – здивовано подивився на мене Віктор.

- Ні. – тепер вже впевнено сказала я.

- Тобто ні? – розгублено і засмучено запитав він.

- Давай відійдемо. – ми вийшли в коридор, а гості, звичайно ж ошелешоні, перешіптувалися. - Вибач, але давай на чистоту. Наші з тобою стосунки побудовані не на коханні, і одружуємося ми не для того, щоб бути разом до кінця життя, і любити один одного, поки смерть не розлучить нас, а просто, тому що так треба. Тому що ми зустрічалися, а тепер по послідовності має йти весілля – бо так правильно. Ти ж навіть нічого про мене не знаєш. Ми вже так довго живемо під одним дахом, а ти і справді нічого про мене не знаєш…

- Не правда. Це все якась маячня! – спробував заперечити Віктор.

- От саме елементарне, так як в тебе це завжди на слуху, я постійно про нього тобі говорила, та і на концерт ми мали ж іти. Хто мій улюблений співак?Як його звати?

- Ем… Ну… Роббі? – невпевнено промовив чоловік.

- Ні. Так, я фанатка Роббі, але є мій найнайулюбленіший співак, про якого я тобі мало не кожен день торочила, і пісні його постійно включала в машині, коли ми разом кудись їхали. І навіть одного разу, коли у нас була романтична вечеря, ми танцювали під його музику. Я ще тоді тобі сказала: «Ох, я шалено фанатію від цього артиста – Генрі Тейлора.»

- Точно ж… Генрі Тейлор…

- А моя улюблена пісня з його творчості? Пісня, яку я просила, щоб була на наш вихід.

- То це мала бути твоя улюблена пісня? – здивовано подивився чоловік на мене.

- Так. Тому я не очікувала, що ти забудеш її. – сумно я дивилася на нього. – А мої улюблені квіти?

- Рожеві троянди? Я тобі завжди їх дарував.

- Ага, дарував. Але я люблю червоні.

- Чорт!

- Ну і саме цікаве питання… Ти скільки раз робив мені каву. Скільки цукру ти туди давав?

- Так як і собі – дві ложки.

- А я ще на нашому першому побачені, відразу сказала тобі, що я п’ю чай і каву без цукру.

- Та годі тобі. Це просто на автоматі. Та і чому ти мені не нагадала за те, що без цукру п’єш.

- Може тому, що я завжди каву пила окремо від тебе, тому що ти відразу втікав на роботу.

- Та годі тобі! Можна подумати ти мене ідеально знаєш. Ну от давай тепер я тобі задам декілька запитань. Ну, наприклад, як звати мого улюбленого співака?