Розділ 20

Я прокинулася від поцілунків Роббі на моєму плечі.

- Вибач. Я розбудив тебе. – сказав чоловік і поцілував мене у вухо.

- Та нічого… - я потягнулася і повернулася обличчям до нього. – котра година?

- Дев’ята десять. – відповів він дивлячись на годинник.

- Треба вставати і їхати до готелю.

- Я тебе відвезу, але спочатку ми поснідаємо.

- Та ні. І так поки доїдемо, то вже за десяту буде, а поки ще сніданок.

- Давай хоч кави вип’ємо.

- Добре.

- Тоді ти одягайся, а я приготую. – Еванс накинувши халат вийшов із спальні.

- О це так… Невже це і справді сталося? – я сіла на ліжку і взялася за голову. – І що я за людина? Віктор на роботі, а я… Ой… Треба було спочатку з ним розійтися. Але, Господи, яка я щаслива поряд із Роббі…

Я встала із постелі, швиденько одягнулася і пішла на кухню.

- Кава готова. – сказав співак, коли я зайшла. – Сідай де тобі зручно.

- Ми ж домовлялися просто про каву, а ти тут прямо поляну накрив.

- Та яка поляна? Бутерброди, фрукти та ще деякі смаколики. Не можу ж я тебе голодною відпустити. – він підійшов і поцілував мене в лоб, на що я посміхнулася, а тоді сів на проти. – Смачного.

- І тобі. – відповіла я.

Через хвилин двадцять, поснідавши, я пішла розчесатися, а Еванс одягався. Потім ми одягнули верхній одяг, і збиралися виходити з квартири, але чоловік, різко схвативши мене за руку, притулив до себе і поцілував.

- Я не хочу, щоб ти їхала. Тим більше знаючи, що ти їдеш до нього.

- Роббі… Я вже все вирішила. Вирішила ще після вчорашньої сварки з ним, а після цієї ночі впевнилася, що те що я збираюся зробити правильне рішення. Я порву з ним, але не тут, а в Україні. За два дні ми повертаємося додому і після я справді з ним порву.

- Ти серйозно?

- Так.

- Нарешті! – він знову мене поцілував. – Як тільки ти це зробиш, напиши мені і я приїду.

- Гаразд.

- Я люблю тебе…

- А я тебе. – ми декілька секунд дивилися один на одного. – Все пора їхати.

***

Машина зупинилася біля входу в готель.

- Ну от і все… Приїхали. – сказав дещо засмучено Еванс.

- Так. – запала незручна пауза. – Я напевно піду… Дякую! – Я хотіла відкрити двері, але не вийшло. – Може розблокуєш?

- Ні.

- Роббі… - засміялася я.

- Візьму тебе в заложники.

- Роббі… Я мушу йти.

- Ну хоча б поцілуй.

- Добре. – я поцілувала його в щоку, і хотіла знов спробувати відкрити двері, але чоловік зупинив мене і тримаючи моє обличчя поцілував у губи.

- От так краще. – посміхнувся він.

- Ну то тепер ти мене випустиш?

- На жаль мушу… - кнопкою музикант розблокував двері.

- Сподіваюся скоро побачимося. – сказала я виходячи із машини.

- Я теж на це сподіваюся…

Закривши двері я вирушила до готелю.

Перед ти як іти у мій з Віктором номер, я зайшла до Саши і поросила, щоб вона сказала, типу я переночувала у неї, і що про все розповім потім, коли прилетимо додому. А після все ж направилася до свого, скоро вже екс, майбутнього чоловіка.

- Аліса, це ти?! – гукнув Віктор.

- Я!

- Ну нарешті! Ти не ночувала тут? – чоловік вийшов у коридорчик.

- Ні. Я залишилася у Саши. – сердито говорила я з ним.

- Ти досі ображаєшся?

- А ти як думаєш?

- А якщо так? – він повернувся до кімнати, а тоді вийшов звідти із великим букетом рожевих троянд.

- Оу…

- Вибач мене, будь ласка! Я дуже винний перед тобою і не мав права залишати тебе. Я дуже тебе люблю, і не хочу втрачати. Я обіцяю, що я виправлюся і буду тобі прекрасним чоловіком.

«О Боже! Віктор, ти знову все ускладнив… От як я можу після того, от так просто, без докорів сумління. Я їхала сюди і думала, що все так легко буде, а тепер…

Невже я таки не зможу цього зробити?

Дуже сумніваюся, що зможу…

А вирішення проблеми і полегшення здавалося так близько…».

- Аліса, то ти вибачиш мене?

«Що робити? Вибачити і все ж продовжити підготовку до весілля, а потім все життя мучитися? Чи розійтися з ним, і картати себе, за те, що я розбила йому серце, що скільки часу, грошей і сил було потрачено даремно?