Розділ 19

- Це був неперевершений і незвичайний вечір. – сказала я, коли ми вийшли з кав’ярні. – Не вірю, що я і справді познайомилася, ще й і гарячого шоколаду випила з своїм улюбленим співаком, та ще й у Лондоні. Напевно я сплю…

- Давай перевіримо. – Роббі щіпнув мене за руку.

- Ей! Боляче! – вигукнула я.

- За те ти тепер точно впевнена, що це не сон. – підколов мене Еванс.

- Так, вечір і справді вийшов дуже гарним і атмосферним. – сказав Генрі. Але, Боже, я так втомився… Треба їхати додому. Ви не проти якщо я вас залишу?

- Та ні, ні. Ми ж все розуміємо. – відповіла я.

- Тоді… Радий був познайомитися Аліса. Сподіваюся ще побачимося. – посміхнувся артист, і поцілував мою руку.

- Взаємно. – посміхнулася я у відповідь.

- До зустрічі, Роббі.

- До зустрічі. – чоловіки пожали один одному руки.

Тейлор пішов до своєї машини, а Еванс звернувся до мене:

- Давай я тебе підвезу до готелю.

- Ага… - я посмутнішала.

- Щось не так?

- Просто згадала про сварку з Віктором…Треба подзвонити до Саши. Переночую сьогодні в неї. – я взяла в руки телефон.

- Та вона вже напевно спить. – зупинив мене чоловік. – Глянь на годинник. Вже за одинадцяту вечора.

- Так, ти правий. Тоді доведеться якось пересилити себе, щоб серед ночі не посваритися з Віктором.

- Ти можеш переночувати в мене.

- Ні. Ні. Це погана ідея.

- Обіцяю, приставати не буду. – засміявся він. – Ляжеш у гостьовій.

- Я… Я не знаю… Це якось не зручно і не правильно…

- Ти знову за своє – «правильно», «Не правильно». Все! Це не обговорюється!

***

Роббі жив у трьохкімнатій квартирі неподалік від центра міста.

Коли ми зайшли до квартири Роббі зробив мені невеличку екскурсію.

Кімнати були зі смаком, гарно обставлені. У вітальні по середині стояв білий рояль, а кутку біля вікна була прикрашена ялинка.

- У тебе дуже гарна та затишна квартира. І цей рояль… – я пройшлася пальцями по клавішах.

Музикант уважно спостерігав за мною, а тоді сів за музичний інструмент та заграв і заспівав «I put a spell on you». Я заспівала з ним.

I put a spell on you
Because you're mine

You know I love you
I love you
I love you
I love you anyhow
And I don't care
If you don't want me
I'm yours right now

- Це прекрасна пісня. У мене мурашки від неї. – сказала я, коли ми доспівали.

- Так, згідний… - посміхнувся він замріяно дивлячись на мене.

- Що? Що таке?

- Ти напевно так само зачарувала мене, так як і співається у цій пісні.

- Ой та годі тобі. – я штовхнула легко його в плече.

- Випити хочеш? Наприклад, вина?

- Від бокала не відмовлюся.

За декілька хвилин Еванс приніс до вітальні два бокали і пляшку червоного сухого вина.

- Давай вип’ємо за той день, коли ми вперше з тобою зустрілися. За той день, коли я вперше побачив твій захоплений погляд. – говорив тост артист поки наливав напій.

- За наше знайомство. – з посмішкою сказала я і ми взявши бокали, цокнулися і зробили по ковтку.

На годиннику була вже майже друга, а ми все сиділи, пили і розмовляли на різні теми.

За от вже півтора року стосунків з Віктором, ми не разу не проводили таких вечорів. Та ми і загалом ніколи отак по душах не говорили, не розповідали про свої проблеми і переживання. Майже кожен день він пізно приходив з роботи і відразу лягав спати, інколи навіть не вечеряючи. На вихідних чоловік теж часто працював. Ось це зараз подумала… Ми взагалі рідко бачилися.

«Ну й дурепа я. Ні… З мене таки досить! Як тільки ми приїдемо з Лондона, щоб не псувати поїздку, я з ним поговорю».

- Про що задумалася? – привів мене до тями Роббі.

- Та так… Ні про що. Просто втомилася, та й усе.

- Треба напевно іти лягати. За п’ять хвилин друга вже буде.

- Ага… - ми задивилися один на одного. – Ну, тоді на добраніч. – я різко піднялася із дивану.

- На добраніч. І до речі, я там на ліжку, в гостьовій, поклав свою сорочку, щоб ти переодягнулася.

- Добре. Дякую. – посміхаючись відповіла я, і хотіла була йти, та зупинилася і додала. – Дякую тобі…

- За сорочку? Ти серйозно?

- І за сорочку теж, але я не про те. - засміялася я. – З твоєю появою у моєму житті з’явилося скільки крутих, хороших, цікавих та емоційних моментів. Ти скільки фарб додав у моє сіре і звичайне життя. Ми бачимося з тобою раз на рік по декілька коротких днів, але вони такі особливі. Я… Я…