Розділ 16

«Це жарт якийсь? Ну серйозно…

Як так може бути? Я розумію ще минулого року… Але тут?! У Лондоні? У чужому місті ми заходимо в першу випадкову кав’ярню і тут він…

Всесвіте, ти вирішив познущатися з мене?

Боже, як же ж я скучила за ним! Яке ж боляче, але і яка ж я щаслива зараз…»

***

«Не може бути… Невже це вона? Чи в мене вже зовсім дах поїхав, через постійні думки про неї?

Як вийшло так, що навіть в Англії ми умудрилися зустрітися? І що вона взагалі тут робить?

Це і справді вона. Її очі, її губи, її довге волосся…

Досить! Гори воно все синів вогнем».

- Вибачте, будь ласка, виникла одна невелика проблема. – схвильовано та розгублено сказав співак. – Буквально декілька хвилин, і я повернуся. Вибачте. – він зійшов зі сцени і направився прямо до нас. – Привіт, Саша.

- Привіт… - шоковано відповіла вона.

- Аліса, можна тебе на хвилинку? – звернувся чоловік до мене.

- Я… Я… - я зовсім розгубилася.

- Будь ласка…

- Гаразд. – я піднялася і ми вийшли.

- Давай підемо до вбиральні. Думаю, там зараз нікого не буде, тож ми зможемо нормально поговорити.

Не вспіли ми і зайти у кімнату, як Евансраптом, різко накинувся на мене, прижав до стіни і так жадно та пристрасно поцілував, що я забула як дихати.

- Роббі… - дивлячись йому в очі і проводячи по його обличчю руками тихо промовила я, коли він на декілька секунд припинив поцілунок.

- Боже… Це справді ти… - сильно обійнявши мене, сказав музикант.

- А це справді ти… - прошепотіла я.

- Покажи мені свою руку. – раптом артист взяв мою праву кисть і обдивився її. – Обручка… То ти таки вийшла за нього? – засмучено запитав він.

- Ще ні… Весілля восьмого січня… - відповіла я.

- Дивно… Якщо ви такі щасливі, як ти казала, то що ж ви так довго тягнете?

- Не треба про це…

- Я так сподівався, що ти одумаєшся, і перестанеш руйнувати собі життя.

- Я його не руйную, а навпаки – будую.

- Ти вбиваєш себе. Я дивлюся на тебе, і ніби все та ж Аліса, але насправді ні… У твоїх очах немає того життя і радості, що було, коли ми бачилися в останнє.

- Щоб ти не казав, я все одно вийду за Віктора.

- Та що ти робиш?! – перейшов співак на крик  і стукнув рукою по стіні біля мене, а тоді відійшов взявшись за голову. – Аліса, ти розумієш, що тобі з цією людиною прокидатися і лягати спати кожного дня до кінця життя! Ти хочеш, щоб це був Віктор?Скажи, тільки чесно…

- Я… Я… Не знаю… Але це вже немає значення. Весілля вже сплановано, запрошення розіслано, сукня куплена.

- Та ти ж не любиш його! Та і думаю, що і він тебе не любить, а робить це все, бо його гордість зачепили! Точніше я зачепив.

- Не кричи на мене! Досить! Що зроблено, то зроблено! І все! – я теж почала кричати. – Так я люблю тебе, а не його! Задоволений?! Ти цього від мене добивався?! Це хо… - Роббі не дав мені договорити, а різко підійшов і поцілував мене, так як і декілька хвилин назад.

- Мені ночами снилося, як ти мені це кажеш… - сказав він, уже спокійно. – Я теж тебе люблю! – ми обперлися головами один об одного і закрили очі. – Я дуже тебе люблю… І полюбив ще тоді, коли при першій нашій зустрічі побачив як ти захоплено слухала і дивилася на сцену.

- А я закохалася в тебе тоді, коли ти просто вийшов на сцену… А коли ти ще й заграв, буквально перші два такти, то мені і зовсім знесло дах… - посміхнувшись сказала я, та вже за декілька секунд моя посмішка змінилася сумом і хвилюванням. До мене повернувся розум, а серце стало на другий план. – Давай запам’ятаємо цей прекрасний момент, останню нашу зустріч… Ці спогади буть гріти мені душу і заставляти відчувати себе живою, коли я все ж вийду за Віктора.

- Ти таки не змінила свого рішення… - сказав засмучено Роббі.

- Ні… Я не можу його змінити. Занадто пізно, що-небудь міняти… І я не можу так вчинити з ним.

- А з собою можеш?

- Я вже з собою так вчинила, і майже звикла вже до цього…

- Які ж ми з тобою ідіоти… Достатньо було просто сказати про свої почуття зразу, а не відтягувати, бо я думав, що ти ніколи не подивишся на мене…

- А я думала, що ти ніколи не подивишся на мене… - я похилила голову. – Як сталося, так сталося. Значить так мало бути… - на декілька секунд запала пауза, а тоді я сказала. – Тобі треба повертатися на сцену. Не правильно заставляти глядачів чекати.

- Так. Добре.

- Ти йди, а мені треба трохи привести думки в порядок. – сказала я.

- Гаразд… - він подивився на мене, а тоді знову поцілував, і різко вийшов.

***

Я повернулася до залу, і намагаючись зберігати спокій сіла за столик біля подруги.