Частина друга. Розділ 13

Від тоді пройшов рік.

Ми з Віктором готувалися до весілля, яке планувалося на Різдво. Так ми вирішили не поспішати. Точніше… Точніше я на цьому настояла.

Здавалося б весілля – це те, про що дівчата мріють і уявляють, ще з малечку, одягаючи якесь мамине плаття, хустку накидаючи на голову ніби фату, ну і звичайно ж взуваючи нові туфлі мами на підборах, які у декілька раз більші.

Я  теж такою була. І Віктор зробив усе, щоб наша церемонія була прекрасною, і такою якою я хотіла, але…

Господи, я досі думала про Роббі, про його останній поцілунок, про те як він дивився на мене, про те як ми співали, про те як він грає на роялі і від емоцій мало не скаче біля нього.

Кожен ранок, протягом всього року я просиналася і лягала спати з думкою про Еванса, постійно сподіваючись, що це мине. Але чорт візьми нічого подібного!

Я хотіла його забути! Я перестала слухати будь-яку музику, ми більше не ходили в «Incredible», але це не допомагало.

Я все намагалася вказати сама собі на його якісь недоліки, а Вікторові переваги, але від цього я не стала любити його менше, а ніби зовсім навпаки.

Від постійної емоційної напруги я, мені здається, взагалі впала у якусь депресію, чи що...

Мене нічого не радувало, я від всіх закрилася. По вечорах стояла на балконі і просто дивилася, майже не кліпаючи кудись далеко, а у голові чулисязвуки рояля. І здогадайтеся хто на ньому грав…

У мене пропав смак життя. Я існувала, а не жила. А найголовніше, це те, що Віктор навіть і не помітив, що зі мною щось не так. Ну точніше декілька раз він запитав у мене «З тобою все нормально?», і коли я відповідала «Так. Просто настрою немає.» - він знову повертався до своїх занять.

Єдина людина, яка бачила, що зі мною насправді відбувається – це Саша. Подруга намагалася зі мною поговорити, вмовляла мене, але я твердо стояла на своєму, хоча насправді я знала, що вона права. Я мала зробити так як буде правильно. Точніше, я думала, що так правильно.

Я переконувала себе що так має бути, що мені байдуже до Роббі, але все одно сподівалася, що я знову його зустріну, що одного дня я знову почую знайомий голос і ці ніжні, а інколи грубі ноти. Тільки це сподівання та думки про нього давали мені сили для того існування. Та скоро я стану офіційною дружиною Віктора. Після цього більше я нічого не зможу зробити. Після цього, мого серця і душі більше не буде. Залишиться тільки серйозна беземоційна оболонка.