Я зайшла в гримерку і стала перед дзеркалом глибоко дихаючи.
- Я правильно вчинила. Я зробила правильний вибір. – казала я своєму відображенню. – Нічого… Це все пройде. Він поїде і це все пройде, а я буду щаслива з Віктором. – ніби вмовляла я себе.
Несподівано відкрилися двері, і у приміщення влетів Еванс.
- Для чого? – засмучено він подивися на мене.
- Що, для чого?
- Для чого ти погодилася?
- Що за дурне питання? – вдаючи нерозуміння запитала я.
- Я не розумію! Хоч убий мене не розумію! Я ж бачив як ти дивилася на мене! Я бачив як ти соромилася і мило посміхалася поруч зі мною, чого я майже не спостерігав, коли ти з Віктором! Тоді чому? Чому ти сказала йому так? – мало не кричав Роббі.
- Тому що так мало бути. Ми з ним уже більше як пів року в стосунках, і велику частину цього часу ми живемо разом, у нас все серйозно, і рано чи пізно це сто відсотків цим би закінчилися, тобто одруженням. – спокійно, ніби байдуже говорила я, а в душі плакала.
- Та ти ж навіть зараз говориш, що так має бути, а не про те, що ти любиш його!
- Я думаю, тебе це взагалі не має цікавити. Це не твоя справа.
- Що?! – чоловік підійшов ближче. – Ти справді так нічого і не зрозуміла, чи притворяєшся? – засмучено та розгублено дивився на мене співак. – Та я від тебе з розуму сходжу! Я ні про кого і ні про що крім тебе думати не можу і не хочу! А ти кажеш, що це не моя справа?!
- Слухай, Роббі, я… Мені приємні твої слова, але я нічого такого не відчуваю до тебе. Вибач. – сумно говорила я.
- Навіщо ти брешеш?! – він підійшов до мене і взяв мене за плечі. – Ти ж робиш боляче і собі і мені й Віктору також!
- Що ти від мене хочеш?! – зірвалася я, забравши його руки з моїх плечей, і теж перейшла на крик. – Так! Мені не байдуже до тебе! Я місяцями намагалася знайти тебе в соціальних мережах або твою музику, але марно… Я кожні вихідні, як якась ман’ячка ходила в ту кав’ярню, з надією, що в один прекрасний вечір знову побачу тебе і почую твій голос. А потім змирилася і почала жити далі. Подумала, що яка ж я дурна і наївна, що сподіваюся на те, що я теж можу тобі подобатися. – я підійшла ближче до нього. - Тож досить на мене кричати! І ти не маєш права цього робити. Я обрала Віктора! А ти мені – ніхто!
- Ніхто?! Я тобі ніхто?! От значить як… Добре, а якщо так? – чоловік, різко взяв моє обличчя руками та жадно і пристрасно, ніби в останній раз поцілував, на що я відповіла йому ляпасом.
- Роббі… Я все розумію, але це було зовсім лишнє! Я заручена! Чуєш, заручена! А якщо не чуєш, то подивися ось сюди! – показала я йому свою руку з обручкою. – Можливо я роблю помилку, але якби навіть повернули час назад, я зробила б те саме. У нас з тобою все одно немає майбутнього… За декілька днів ти повернешся в Англію, а я тут в Україні, тож наші шляхи однаково розходяться. І я не можу сидіти і постійно чогось просто чекати або на щось надіятися. Пробач, але це єдине правильне рішення, про яке я не жалію.
- Ти робиш велику помилку. І мені не так болить через те, що ти обрала його, як те, що ти руйнуєш своє життя.
- Ти не можеш цього знати напевно…
- Можу, тому що колись, я так само одружився не по коханню, а тому що так було правильно. І в результаті, ти знаєш чим це все закінчилося. Але, гаразд. Сподіваюся ти і справді будеш з ним щаслива. - Еванс пройшовся по мені поглядом з ніг до голови. – І все таки ти найпрекрасніша дівчина у всьому світі. – він знову підійшов і поцілував мене. – Я люблю тебе. – сказав чоловік, і різко вийшов з гримерки, хлопнувши дверима.
- І я тебе люблю… - прошепотіла тихо я.