Розділ 11

Ось цей день і настав…

Як же ж я хвилювалася. Добре, що дозволили, щоб зі мною за кулісами була Саша, інакше я б з розуму зійшла.

Отже,  я вже одягнута (у червону сукню до підлоги, по фігурі), із зачіскою (пучок), нафарбована сиділа в гримерці, розмовляла з подругою.

- Ох… Як же ж я переживаю… - сказала я нервово потираючи руки.

- Нерви в коробочку! Ти шикарна! У тебе все дуже гарно виходить. Плюс з тобою буде Роббі. – вона хитро посміхнулася.

- Ти знову?

- Я ж нічого не казала.

- А мені і твого виразу обличчя вистачить. І зразу тобі кажу – не треба цього. Я вже все вирішила – я залишаюся з Роббі… Ой! Тобто з Віктором! З Віктором!

- Ага, з Віктором… Ти тільки що сама все дала зрозуміти.

- Ні! Я залишуся з Віктором! Роббі скоро повертається до Англії, і на тому все скінчиться.

- А якби ти не морозилася, то він би, можливо, залишився б в Україні або ж забрав би тебе у Лондон.

- Ага. Я не наскільки наївна, щоб повірити в це.

У двері постукали, а тоді почувся голос Еванса:

- Я можу зайти?

- Так. – гукнула я.

- Привіт ще раз дів… - запнувся він на половині слова. – Вау! Ти така гарна… - оглядаючи мене з ніг до голови сказав музикант.

- Дякую. – мило посміхнулася я. – Ти теж дуже гарно виглядаєш. (Еванс був одягнений у чорний костюм, як завжди піджак, штани і желетка, а також темно-синя сорочка  і червоний метелик).

- Дякую… - чоловік на декілька секунд замовк, досі не зводячи з мене очей. – Я й забув, чому сюди прийшов. – а тоді трохи подумавши сказав. – Ох, точно! Співаємо ми з тобою в самому кінці, якщо ти пам’ятаєш, а доки, тебе і Сашу я можу провести туди, де ви зможете добре бачити і чути весь концерт, якщо, звичайно хочете.

- Звичайно хочемо. – відповіла я.

- Тоді, якщо ти вже готова, можемо іти. Скоро початок.

- Отже, йдемо. – посміхнулася я.

Незабаром розпочався концерт.

Ми з подругою стояли там куди нас привів Роббі, а згодом до нас приєднався Віктор. І от так ми втрьох і спостерігали за дійством на сцені, точніше ми з Сашою спостерігали, а мій хлопець якось не дуже. Він був якимсь схвильованим, нервовим, постійно поглядав на часи.

- З тобою все добре? – запитала я.

- Так.

- А чому ж ти якийсь схвильований, навіть дуже схвильований?

- Та все таки такий відповідальний проект. Закордонний артист. Тому трохи і нервуюся. – відповів він.

- Та все прекрасно проходить! Немає причин хвилюватися, тим більше, що скоро вже кінець, і мій вихід… О Боже… Мені скоро на сцену! – почала панікувати я.

- Так. Заспокойся. Все буде добре! В тебе все вийде. Просто зроби так як ти завжди робиш – віддайся музиці і емоціям, які в тебе вона викликає. – сказала подруга.

- І справді. Ти чудесно співаєш, тож все буде прекрасно. – сказав Віктор.

- Я на це сподіваюся… - досі нервово відповіла я. – Напевно мені краще піти до сцени і готуватися, а то через хвилин двадцять наша з Роббі пісня.

- Так. Тобі краще бути зараз там. І найголовніше, пам’ятай – переживати причин немає! Ти найкраща, найталановитіша і найгарніша дівчина у всьому світі. – сказав чоловік.

- Ого… Скільки гарних слів від тебе… Ти рідкомені кажеш компліменти. Дякую. – поцілувала я його в щоку.

- Удачі. – сказала посміхаючись подруга, взявши мене за руку, і я пішла.

***

Ось він цей момент.

Моє серце так калатало, що здавалося і зовсім вискочить із грудей.

- А зараз я хочу запросити на цю сцену одну дівчину, яка до цього моменту ніколи ніде не виступала, бо не усвідомлювала на скільки вона талановита, можливо і досі не усвідомлює. Тож зустрічайте, Аліса… - сказав Еванс, і я зробила перші несміливі кроки на сцену, а співак, побачивши мене, підійшов, взяв мене за руку і поцілував її.

- Добрий вечір! – посміхаючись вигукнула я у мікрофон, на що люди у залі відповіли аплодисментами.

- Сьогодні ми з Алісою заспіваємо вам одну чудесну пісню, яку я думаю, ви всі знаєте – «WinterWonderland». – сказав музикант, всі знову плескали у долоні, а ми, досі тримаючись за руки підійшли до рояля, за який Еванс сів, а я стала біля музичного інструмента, і глибоко вдихнула.

- Не хвилюйся. У тебе все вийде. – тихо сказав мені Роббі.

І от, співак розпочав мелодію, а я закривши очі, намагалася втамувати себе.

Перший куплет співав чоловік, наступний співала я, а потім ми разом.

Все вийшло так як і минулого разу. Я пропустивши через себе музику, забула про те, що на мене дивляться тисячі людей і просто насолоджувалася, знову ж таки дивлячись на Роббі, а він на мене.

У кінці музикант своїм голосом зробив неймовірний маневр, і акордом закінчив пісню.