Думаю, на сьогодні досить. Ми всі дуже гарно попрацювали. Всім дякую! – сказав співак і поплескав у долоні. Музиканти повторили за ним. – Зустрінемося завтра в цей самий час. – продовжив він, а тоді підійшов до нас з Віктором – Ну що, тепер їдемо в «Incredible»?
- Так, треба їхати. Саша, ось недавно телефонувала, що вже теж звільнилася. – відповіла я.
- Прекрасно. – посміхнувся Роббі.
***
- Привіт! – вигукнула Саша, побачивши нас.
- Привіт! Давно чекаєш? – ми з подругою обійнялися.
- Ні. Хвилин 5 назад прийшла.
- Привіт, Саша. – привітався Еванс.
- Привіт. Як репетиція пройшла? – запитала дівчина.
- А от зараз про це і поговоримо… Аліса, то як репетиція? Що скажеш? – з посмікою, пристальноподивився на мене артист.
- Мені все подобається! Концерт має вийти чудовим! Але знаєш, у пісні «Winter Wonderland», як на мене, не вистачає трохи басу в голосі. Цієї грубості, можливо навіть хрипкості… Так як у «It’sbeginning to look a lot like Christmas». От під час цієї пісні у мене мурашки табуном бігають від кінчиків волосся до кінчиків пальчиків. – як завжди захоплено говорила я.
- Я тебе зрозумів. Завтра на репетиції треба спробувати.
- Добрий вечір. Ви готові зробити замовлення? – до нас підійшов офіціант
- Так. Мені капучіно і круасан. – сказала я.
- Мені те ж. – сказала подруга.
- Мені американо і також круасан. – подивившись на мене, промовив Роббі.
- Мені те ж, що і цьому мужчині. – сказав Віктор насторожено поглядаючи на співака.
Згодом нам все принесли і ми, смакуючи кавою та круасанами приємно спілкувалися на різні теми.
- О, а на сцені досі стоїть рояль… - раптом перервав нашу бесіду музикант, перевівши погляд на інструмент. – Хочу зіграти. – він встав і вийшов на сцену, сів та заграв одну із моїх улюблених новорічних пісень «Let it snow».
- Давай потанцюємо. – запропонувала я своєму хлопцю.
- Та я щось не дуже хочу…
- Ну, будь ласка, Сонце. – я взяла його за руку і почала тягнути.
- Добре. Хіба можу я тобі відмовити? – за весь день, чи не вперше, Віктор посміхнувся, а тоді сильно прижав мене до себе.
- Трохи легше… Ми ж тут не самі… - сказала я йому тихо на вухо.
- Ну і що? Нехай всі бачать, що така шикарна дівчина належить тільки мені. – дивлячись мені в очі, сказав чоловік, на що я мило посміхнулася і поцілувала його.
За цією картиною, спостерігав Роббі, і йому це дуже не подобалося, але співак цього ніяк не показував, продовжуючи грати.
Коли пісня скінчилася всі поаплодували музиканту, дехто кричав «Браво», а він вклонившись сказав:
- Дуже всім дякую! Мені дуже приємно, що вам сподобалося. І якщо дозволите, я хочу виступити з ще однією піснею, але тепер уже не сам. Аліса… - посміхнувшись, звернувся до мене артист.
- Що?! – здивовано та розгублено, мало не вигукнула я.
- Не соромся. Ми всі тебе просимо. Заспівай зі мною. – продовжував Еванс.
- Просим, просим, просим! – почали гукати люди в залі.
- Ні, ні, ні! – продовжувала відмовлятися я.
- Та годі тобі. Подивився як тебе всі просять. Будь ласка… - сказав він, підійшовши до мене і протягуючи мені руку.
- Ну гаразд… - я взяла його за руку і піднялася з ним на сцену, а тоді поглянувши на Віктора, побачила, що його усмішка знову змінилася похмурістю.
- Я пропоную заспівати «Winter wonderland». – запропонував чоловік. – Як раз і спробую додати хрипкості і басу в голос, як ти й казала. – посміхнувся він.
- Але ж я так собі співаю… - прошепотіла я.
- Я думаю ти себе недооцінюєш… - посміхнувся він і сів за рояль, я ж стала до мікрофонної стійки.
Роббі легко торкнувся клавіш. Він грав як завжди дуже гарно і ніжно, а що найголовніше, впевнено себе відчував на сцені, на відмінно від мене.
Я дуже соромилася, тож коли проіграш, який був на початку пісні закінчився і далі розпочиналися слова, я закривши очі, набираючись сміливості, почала співати разом із Евансом.
Sleigh bells ring, are you listening?
In the lane, snow is glistening
A beautiful sight
We're happy tonight
Walking in a winter wonderland
Gone away is the bluebird
Here to stay is a new bird
To sing a love song
While we stroll along
Walking in a winter wonderland
Я навіть і не помітила як музика мене повністю поглинула, і я більше не боялася, а насолоджувалася.
Знявши мікрофон зі стійки, я підійшла до рояля, до Роббі, і ми з ним дивлячись один на одного, посміхаючись продовжували співати.
«Дивлюся у твої очі я перестаю контролювати свій розум.
Мені так хочеться, торкнутися твого обличчя, провести рукою по легкій щетині, а потім поцілувати. Так хочеться…