Глава 13

Знову пристрасно цілує. Я сходжу від такого з розуму. Відповідаю Арсенію. Обіймаю за міцні плечі, зариваю свої руки у його волоссі, схоплюю неймовірне задоволення.

Від цього починає швидко гупати серце, а кров п’янко шумить у венах та артеріях. Тіло солодко пульсує.

Я не сплю? Це точно реальність? Ні. Це все на яву! Бос цілує мене, міцно обіймає...

Як він це приємно робить. Навіть не можу передати словами. Таке опису абсолютно не піддається!

Раптово ліфт відчиняється. Яровий на мить припиняє божевілля, але нікого. Двері змикаються та ми їдемо на двадцятий поверх.

Несамовитий вогонь продовжується. Покриває поцілунками шию зі словами:

- Як я хотів це зробити! Весь вечір про це думав! Бажав відчути твою ніжну шкіру...

Я від задоволення ледве дихаю. Він змушує забути про все на світі. Розчиняюся у насолоді, мов цукор  каві.

Підхоплює та через хвилину ми опиняємося у номері, де мій бос зовсім розходиться. Ми одразу переносимося до спальні. Я досі не вірю, що це відбувається зі мною. Невже ми проведемо разом ніч? Моя мрія здійсниться?

Арсеній Вікторович перестає цілувати. Позирає очима, що потемніли від палкої пристрасті, та ледь чутно шепоче:

- Ти розумієш, що розбудила полум'я? Тобі від нього не втекти… Яніно,  вороття нема.

Мовчу. Тремчу від його слів та від того, що далі має статися.

Він зариває одну руку у моє волосся – грається з ним, а іншою розстібає вбрання. Робить все повільно, що ще більше змушує мене мліти…

- Хитрунка! Спеціально одягла цю сукню. І ти свого досягла.

- Але ти мені її вибрав, - кажу до нього таку сміливу фразу.

- Так, але ти першою все почала. Хто мені впав на руки? - питає він, та цієї миті сукня злітає з мене. Вона безшумно падає додолу.

На мить ніяковію. Фактично стою гола. Проте бажання настільки сильно б'є по голові, що не думаю про це.

- Це було не спеціально, - дивлюся на нього, а він зі свого боку розглядає мене. Робить це пильно та впевнено.

- Невже? - запитує він, а далі кидає на ліжко.

Тепер я лежу, а він стоїть наді мною. Милується картиною, що відкривається перед ним.

- Так, - відповідаю я.

Бос усміхається. Він тягне час. Так все почав динамічно, а нині скинув сукню та розглядає. Я вмираю від очікування! Запалив вогонь, то хай із цим щось робить!

- Ви займетеся зі мною коханням? - питаю його прямо.

- А ти сильно хочеш?

- Так.

- Наскільки сильно? - сідає він на ліжко, а далі відчуваю, як ніжно губами торкається плеча.

- Дуже…

Арсеній загадково мовчить. Обпалює поцілунком в губи, а його руки звільняють мене від усього одягу. Тепер нас розділяє його костюм.

- Яніно, у цю гру, що ти почала, можна грати разом, - раптово накриває він мене простирадлом.

Я шоковано дивлюся на нього, а він тим часом встає, забирає мою нижню, білизну, яку зняв, та йде, тихо зачинивши двері.

Лежу та дивлюся на білу стелю та чую, як шумить море. Важко дихаю. Думала, що все продовжиться, а він...

Арсеній знущається з мене! Хто так робить! Розглядає дівчину, кладе до ліжка, а далі спокійно йде! А його фраза:

- Цю гру, що ти почала, можна грати разом!

Яку до біса гру! Це він нахабний спокусник, який тільки одним поглядом уміє звабити. І користується цим!

Кидаю простирадло в сторону та зіскакую на ноги. Від емоцій навіть не звертаю увагу на біль. Починаю ритися у валізі. Витягаю довгу чорну футболку та одягаю. Вона сягає до середини стегон. Прикриває все, що вже бачив Арсеній.

Я вилітаю з кімнати. Злюща, мов якась кобра. А мій бос сидить на дивані та п'є дороге віскі з келиха. Його очі прикуті до вікна, звідки чується шепіт моря. Яровий виражає спокій.

Досі дивуюсь із нього. Палав хвилину тому, мов підпалена суха трава весною, а нині перебуває у гармонії. Нірвана. Сьорбає спиртне та навіть не кривиться.

- Ти знущаєшся? - затуляю йому вікно та дивлюся прямо в обличчя та шукаю там якісь емоції. Але там тільки спокій.

- Тобі личить хаос на голові, - ставить склянку на стіл та відкидається на диван. Закладає нога на ногу. - Але ця футболка жах. Навіщо носити одяг, який на десять розмірів більший? Краще вже без неї.

Провокує, щоб зняла? Не дочекається!

- Бо так хочу! - хмикаю я. - Чому ти пішов? Спочатку цілуєш, розповідаєш, що розпалила у тобі вогонь, роздягаєш до гола... А далі йдеш та ще й білизну прихоплюєш! Хто так чинить?

Він непорушно сидить. Спостерігає за мною. Його дихання рівне, а рука, яка лежить на м'якому бильці дивана, напружена. Шкрябає нігтями світлу шкіру.

- Бо так хочу, - відповідає моєю фразою та встає. Мій погляд веде його. Шеф спочатку зачиняє вікно, а далі заходить за мою спину. Обіймає.