Глава 8

Мені призначили знеболювальне та мазі. Сподіваюся, що допоможе. Але зараз більше хвилює інше доволі серйозне захворювання. Воно має назву - Арсеній Вікторович.

Він зараз сидить біля мене, дивиться на дорогу, а на його обличчі вирують нейтральні емоції. Наче не поцілував мене пів години тому, а сказав зробити черговий звіт.

Від цього всередині паскудно. Дуже сильно. На очі навіть навертаються солоні сльози та течуть. Я крадькома витираю їх. Не хочу, щоб Яровий їх помітив, але не виходить.

- У бардачку є серветки, - зауважує він.

- Не треба, - хмикаю я.

Він не відповідає, а я відвертаюся до вікна. Мені на душі неймовірно жахливо та тяжко, немов зверху поклали свинцеву пластинку. Не бажаю бачити його. Дратує байдужість. Тут цілує, а через секунду - нічого не сталося.

Для нього може це норма, але не для мене! Така його поведінка ранить. Дуже боляче.

Бос паркується. Ми знаходимося біля якогось елітного магазину одягу. Мабуть, сюди ходять усі гламурні дівиці міста та витрачають шалені суми.

Арсеній Вікторович виходить із авто та відчиняє двері з моєї сторони. Подає мені руку.

Я дивлюся на нього ображеним поглядом, а він зі свого боку холодить мене стальними очима, які обожнюю. Не можу на нього довго злитися. Кохаю цього чоловіка, а це почуття змушує забувати погане. Робить людину ідеальною.

Тому через секунду відчуваю його пальці. Він допомагає встати мені. Йдемо до магазину.

- Як ваша нога? - питає він, тримаючи мене за руку.

- Не болить, - тихо відповідаю.

- Це добре, - промовляє він.

Ми заходимо до магазину. Тут все вражає вишуканістю, але це мене не дивує та не тішить. Я сумна. Дуже.

- Вам щось підказати? - підходить до нас консультантка у синьому костюмі.

- Так, - відповідає бос. - Треба вечірню сукню для цієї вродливої дівчини.

Вродлива дівчина? Бос розкидається компліментами. Щедрий.

- Йдіть за мною, - люб'язно відповідає вона та веде нас ледь не в кінець.

Арсеній не відпускає мене, а я одночасно злюся та млію.

- Нас цікавить чорний колір, - сильніше стискає мої пальці бос.

- Ось, - показує консультантка.

Яровий відпускає мене. Він починає дивитися на сукні, які висіли одна за одною. Він жваво відсуває непотрібні, а далі знімає один із варіантів та розвертається до мене:

- Вам ця підійде. Йдіть приміряйте.

Хочеться страйкувати. Сказати, що не примірятиму нічого, та взагалі чому він обирає сукню! Не йому її одягати!

- Добре, - попри свої думки корюся йому та беру вбрання.

Заходжу до приміряйної. Моє обличчя кисле, мов під язиком лежить долька недоспілого лимону. Нічого не можу з цим зробити. Зовсім. Я нині переживаю бурю емоцій...

А мені не міг здатися той поцілунок? Він точно трапився? Це мені не примарилося? Його вуста торкалися мене? А до біса!

Приміряю сукню, що обрав мій бос. Вона дуже гарна, але відкрита. Дуже! Цей фасон вбрання треба одягати без бюстгальтера. Мені таке не подобається. Я не люблю такі сукні, а тим паче в присутності Арсенія Вікторовича!

Я стою та дивлюся на себе. Вона мені дуже личить, але соромлюся вийти. Це не мій стиль.

- Яніно? - чую голос Арсенія.

- Сукня не підходить.

- Вийдіть.

- Думаю, що не варто.

- Яніно, вийдіть, - настоює на своєму він.

- Ні, - відказую я.

Раптово синя шторка відсувається. Він нахабно дивиться на мене, а я на нього. Його погляд темніє. Стає таким, як перед поцілунком. У мене починають труситися ноги, а серце шалено битися.

Злюся на боса, але хочу його. Так! Від цього нікуди не можу подітися.

- І чому ви мене обманюєте? Вам вона дуже личить. Ви у ній гарна...

Його погляд падає на декольте, де виглядає ліф.

- Як на мене, то вона вельми відкрита.

- А ви хіба черниця? - підіймає сірі очі, які обрамляють чорні вії.

- Ні, але вона багато показує...

- А вам хіба є чого соромитися? У вас гарне тіло, а тим паче груди. Тому беремо цю.

- Але...

- Жодних але, - суворо уриває він. - При тому я знаю, що виберете. Щось дуже закрите та без форми. Я хочу, щоб моя помічниця виглядала належним чином, а не губилася в кілометрі тканини.

- Я хочу не таку відкриту, - дивлюся на нього. - Вибачте за відвертість, але під неї навіть не зможу одягнути бюстгальтер!

Злюся! Арсеній мене виводить! Від цієї емоції навіть стискаю руки в кулаки!

- Вам буде без нього некомфортно?

- Так!

- Гаразд.