Глава 1

— Стій!

Єва навіть не озирнулася.

Вона бігла так швидко, як тільки могла, притримуючи спідницю однією рукою. Серце калатало, дихання збивалося, а позаду все ближче лунав голос Сергія.

— Ти тягалася з Максимом?!

Єва все-таки озирнулася. Дарма.

Дядько наздоганяв її, стискаючи в руці ремінь.

— Я його кохала! — крикнула вона.

— Ти з ним спала?!

— Ні!

— Не бреши!

Сергій замахнувся.

Єва відскочила й знову кинулася тікати. Вона знала: якщо дозволить йому загнати себе до хати, буде значно гірше.

— Єво!

Вона майже добігла до лавки біля будинку, коли Сергій схопив її за волосся.

— Пусти!

Єва вчепилася в його руку, намагаючись звільнитися.

— Я тебе навчу ганьбити родину!

— Я нічого не зробила!

Вона смикнулася ще раз — і раптом хватка зникла.

Хтось буквально вирвав її з рук Сергія.

Єва не встигла зрозуміти, що відбувається, коли її обережно посадили на лавку.

Вона підняла голову — й охнула.

Сергія тримали двоє чоловіків.

Охоронці Лева Світленка.

Єва впізнала їх одразу. У містечку родину Світленків знали всі. І майже всі намагалися не переходити їм дорогу.

Сам Лев стояв трохи осторонь. На відміну від Сергія, він навіть не підвищував голосу.

— Пане, ця дівка тягалася…

— Неважливо, яка причина, — спокійно перебив Лев. — Ти не мав права її бити.

Сергій важко дихав, але сперечатися вже не поспішав.

— З нею тепер ніхто не одружиться.

— Я одружуся.

Єва різко повернула голову.

Що?

На кілька секунд стало так тихо, що вона почула власне дихання.

Сергій теж витріщився на Лева, наче не був певен, що правильно почув.

А тоді несподівано махнув рукою.

— Ну і забирайте її. Вона тепер мені ніхто.

Ці слова вдарили болючіше, ніж міг би ремінь.

Єва мовчки дивилася на чоловіка, який після смерті її батьків став опікуном. Рідного брата її тата.

«Ніхто».

Лев перевів погляд на неї.

— Збери речі. Ми тут, отже, ти можеш зробити це спокійно.

Єва не ворухнулася.

— Куди я піду?

— Зі мною.

Вона подивилася на Сергія. Той відвернувся.

Цього вистачило.

Єва підвелася й зайшла до будинку.

Речей виявилося дивовижно мало.

Єва складала одяг і думала, що ще вранці навіть не уявляла, що залишить цей будинок назавжди. А тепер не знала, чи повернеться сюди хоча б колись.

Документи.

Кілька книжок.

Конспекти з університету.

Одяг.

Невеликі особисті дрібниці.

Усе її життя вмістилося в багаж, який вона змогла винести сама.

На подвір'ї Сергій уже не кричав. Охоронці Лева все ще були поруч.

Сам Світленко чекав біля карети.

Він допоміг покласти речі, а потім подав Єві руку.

Вона трохи повагалася, але прийняла її й сіла.

Лев розташувався навпроти.

Карета рушила.

Єва дивилася у вікно, поки знайомий будинок не зник із поля зору.

— Заїдемо зареєструємо шлюб, — раптом сказав Лев. — Буде фіктивний, щоб не було непотрібних пліток.

Єва повільно повернулася до нього.

— А я заміж сьогодні не планувала.

— Я теж одружуватися не планував.

Принаймні тут вони були в однаковому становищі.

— Можна твої документи?

Єва насторожилася, але дістала їх і обережно простягнула.

Лев узяв документи й натомість подав їй свої.

— Навіщо?

— Якщо вже збираємося одружитися, варто хоча б знати, з ким.

У цьому була логіка.

Єва розгорнула документи.

Лев тим часом переглянув її.

— Отже, ти Крильченко Єва. Двадцять років. Гм… цікаво. День народження двадцять восьмого травня.

Єва вже знайшла його дату.

— Бачу, чому така реакція. У тебе двадцять дев'ятого. І тобі двадцять п'ять років.

— Швидко читаєш.

— Сам дав документи.

Лев усміхнувся.

— Отже, всі мають повірити, що ми справжня пара. Мої батьки, Марк і Зоя, живуть зі мною, тому доведеться жити в одній кімнаті. Я тобі окремо постелю.

Єва насторожено глянула на нього.

— В одній кімнаті?

— Інакше виникнуть запитання. У мене є окрема ванна, тому переодягнутися буде де.

Це трохи заспокоювало.

— А як же Максим, про якого згадував Сергій? — запитав Лев.

Єва відвела погляд.

— Ми розсталися.

— Чому?

Вона не дуже хотіла говорити про це. Але якщо вони збиралися вдавати подружжя, Лев мав знати хоча б частину правди.

— Ми зустрічалися пів року. Я відразу попередила його, що до весілля нічого не буде. Спочатку Максим погодився. А потім почав вимагати інтиму.

Лев насупився.

— Вимагати?

— Казав, що ми вже давно разом. Що якщо я його кохаю, то маю погодитися. Я не погодилася. Ми розсталися, а він, щоб помститися, пустив слух, ніби в нас усе було. От і дійшло до Сергія.

— Тобто ти сказала Сергієві правду?

— Так.

— А він тобі не повірив.

— Як бачиш.

Лев помовчав.

— Сергій твій опікун. А що твої батьки кажуть?

— Нічого. Вони загинули. Сергій — брат тата.

Лев підняв на неї очі.

— Зрозуміло.

Єва повернула йому документи.

Якусь мить вони їхали мовчки.

— Але про вашу сім'ю певні чутки ходять… — нарешті промовила вона.

— Які саме?

— Наче ти не знаєш.

— Деякі чув.

— Тоді розумієш, чому я трохи хвилююся.

— Розумію.

Єва чекала продовження, але Лев нічого не додав.

Дивний чоловік.

Хоча сьогодні все було дивним.

В установі все стало реальним надто швидко.

Документи перевірили. Їм поставили кілька запитань. Єва ще раз підтвердила свою згоду.

Потім підписала папери.

Лев зробив те саме.

І все.

Єва Крильченко стала дружиною Лева Світленка.

Вона кілька разів ловила на собі співчутливий погляд працівниці.

Спочатку вирішила, що помилилася.

Потім жінка подивилася так знову.

Єва крадькома глянула на Лева.

Схоже, він теж усе помітив.