Розділ 6.Коли сміх стає небезпечним.

Кеті завжди знала одну річ.

Якщо чоловік змушує її сміятися — це небезпечно.

Тому що сміх поступово руйнує всі захисні стіни.

А вона не планувала будувати жодних стосунків.

Особливо з Максимом.

Особливо з чоловіком, який ще кілька днів тому дивився на неї так, ніби вона була найбільшою проблемою в його ідеально організованому житті.

Але чомусь останнім часом він почав змінюватися.

Або, можливо, просто перестав приховувати себе.

— Кеті.

Вона підняла голову від комп'ютера.

Максим стояв біля її столу з папкою в руках.

— Так?

— Ви закінчили звіт?

Вона швидко перевела погляд на екран.

— Майже.

Максим подивився на неї.

— Що означає «майже»?

Кеті замислилася.

— Це означає, що він ще не готовий побачити світ.

— Звіт?

— Так.

— Ви говорите про нього так, ніби це ваша дитина.

— Він забрав у мене три години життя. Тепер ми близькі.

Максим похитав головою.

— Ви неймовірна.

— Я знаю.

— Це не обов'язково був комплімент.

— Але я вирішила прийняти його як комплімент.

Він ледь посміхнувся.

І Кеті знову помітила це.

— Ви знаєте, що останнім часом ви часто посміхаєтеся?

— Ні.

— Так.

— Вам здається.

— Максиме, я починаю думати, що вам подобається сперечатися зі мною.

Він на секунду замислився.

— Можливо.

Кеті переможно посміхнулася.

— Ось! Ви зізналися.

— У чому?

— Що я вам цікава.

Він подивився на неї уважніше.

— Ви завжди робите такі висновки?

— Тільки коли вони правильні.

— Самовпевнено.

— Реалістично.

Максим хотів відповісти, але саме в цей момент до кабінету зайшла його колега.

— Максиме, я хотіла обговорити з тобою вечерю після зустрічі.

Кеті одразу замовкла.

Вона навіть сама не зрозуміла, чому її настрій змінився.

Жінка була красивою.

Дуже красивою.

І, судячи з тону, вони добре знали одне одного.

— Це Олена, — спокійно сказав Максим. — Вона працює з нами.

— Дуже приємно, — усміхнулася Кеті.

Але її голос звучав трохи холодніше, ніж зазвичай.

Олена перевела погляд на неї.

— Нова співробітниця?

— Так, — відповів Максим.

— Цікаво.

Кеті відчула, що ця розмова їй не подобається.

І це було дивно.

Бо чому їй взагалі має бути цікаво, хто з ким вечеряє?

Максим помітив її вираз обличчя.

— Кеті?

— Що?

— Ви чомусь мовчите.

Вона усміхнулася.

— Я? Ні. Я просто насолоджуюся рідкісним моментом тиші.

— Вам це не властиво.

— А вам не властиво помічати такі речі.

Їхні погляди зустрілися.

На кілька секунд вони забули про все навколо.

Першою відвела погляд Кеті.

— Мені треба закінчити роботу.

— Звісно.

Але коли Максим пішов, вона сама на себе розсердилася.

— Що зі мною відбувається? — прошепотіла вона.

Вона не ревнувала.

Ні.

Просто їй було неприємно.

Дуже неприємно.

А ввечері, коли вони випадково зустрілися біля ліфта, Максим одразу помітив її настрій.

— Ви сердитеся?

Кеті подивилася на нього.

— Ні.

— Ви завжди кажете «ні», коли сердитеся.

— Ви що, вже вивчаєте мої звички?

— Можливо.

Вона хотіла усміхнутися, але стрималася.

— Ваша Олена дуже красива.

Максим здивовано подивився на неї.

— Олена?

— Так.

— І що?

— Нічого.

— Кеті.

— Що?

— Ви ревнуєте?

Вона ледь не вдавилася повітрям.

— Що?! Ні!

Максим усміхнувся.

— Ви зараз дуже переконливо сказали «ні».

— Бо це правда.

— Звісно.

— Максиме!

Він засміявся.

Справді засміявся.

І Кеті не змогла не усміхнутися у відповідь.

Бо цей звук їй подобався.

Надто сильно.

— Знаєте, — сказала вона тихо, — ви зовсім не такий, яким здаєтеся.

Максим подивився на неї.

— А ви зовсім не така, як я очікував.

— Це добре?

— Так.

Пауза.

— Дуже добре.

І цього разу Кеті зрозуміла.

Між ними щось змінюється.

Щось небезпечне.

Щось, що починалося зі сварок і жартів.

Але могло закінчитися чимось набагато більшим.