Розділ 4.Війна за квартиру.

Кеті прокинулася від дивного звуку.

Спочатку вона подумала, що це будильник.

Потім — що це сусіди.

А потім відкрила очі й зрозуміла…

Це була музика.

Дуже гучна музика.

Вона подивилася на годинник.

6:30 ранку.

— Ні…

Кеті сіла на ліжку і прислухалася.

Так, сумнівів не було.

Її новий сусід вирішив, що весь будинок просто мріє прокинутися разом із ним.

Вона накинула халат і вийшла в коридор.

Постукала у двері навпроти.

Раз.

Другий.

Третій.

Двері відчинилися майже одразу.

На порозі стояв Максим.

І, на жаль для Кеті, виглядав він чудово навіть о шостій ранку.

Вона ненавиділа такі моменти.

Людина повинна мати право виглядати погано зранку.

Особливо якщо ця людина її дратує.

— Доброго ранку, Кеті.

Вона схрестила руки.

— Ви це серйозно?

Максим спокійно подивився на неї.

— Що саме?

— Музика.

— А що з нею?

— Вона грає на весь будинок.

— Мені подобається слухати музику вранці.

— А мені подобається слухати тишу.

— Можливо, нам обом доведеться навчитися компромісу.

Кеті примружилася.

— Ви зараз говорите так, ніби це я проблема.

— Я цього не сказав.

— Але подумали.

— Можливо.

Вона глибоко вдихнула.

— Добре. У мене є правило.

— Яке?

— Якщо людина прокидається до сьомої ранку добровільно — це підозріло.

Максим ледь усміхнувся.

— А у мене є правило.

— Яке?

— Не сперечатися з людьми, які ще не випили кави.

Кеті завмерла.

— Ви зараз натякаєте, що я неадекватна без кави?

— Я просто роблю висновки.

— Знаєте, Максиме…

— Так?

— Ви дуже близькі до того, щоб я знову випадково облила вас кавою.

— Але кави у вас немає.

Кеті замовкла.

Він мав рацію.

І це було найбільш образливо.

— Це не означає, що я не знайду спосіб.

Максим похитав головою.

— Неймовірно.

— Що?

— Ви погрожуєте мені, але це звучить мило.

Кеті хотіла відповісти, але її мозок на секунду завис.

Мило?

Він щойно сказав «мило»?

Вона швидко відвернулася.

— Просто зробіть тихіше.

— Добре.

— Серйозно?

— Серйозно.

Вона вже збиралася піти, але Максим додав:

— Але тепер моя черга.

Кеті обернулася.

— Ваша черга?

— Так.

— Що я зробила?

Він подивився на неї.

— Учора ви залишили пакет біля ліфта.

Кеті згадала.

— Ой.

— Це був пакет зі сміттям.

— Я хотіла винести його.

— Коли?

Вона задумалася.

— Коли наберуся сміливості.

Максим не стримав усмішки.

— Ви дивовижна.

— Це комплімент?

— Я ще вирішую.

Кеті пішла до своєї квартири, але зупинилася.

— Максиме?

— Так?

— Ви завжди такі правильні?

Він задумався.

— Так.

— Це має бути важко.

— Чому?

— Бо іноді корисно просто зробити щось безглузде.

— Наприклад?

Вона усміхнулася.

— Випити каву з незнайомкою, яку ви зустріли через пляму на сорочці.

Максим подивився на неї.

— Це запрошення?

Кеті відкрила рот.

Вона не очікувала такого питання.

— Ні.

Пауза.

— Тобто… не знаю.

Він усміхнувся.

— Тоді подумаю.

— Про що?

— Про каву.

Кеті швидко зайшла у квартиру.

Закрила двері.

І притулилася до них.

— Чудово.

Вона поклала руку на серце.

— Тепер він ще й змушує мене нервувати.

А Максим стояв у коридорі й дивився на її двері.

Він сам не розумів, чому його так розважає кожна її фраза.

Кеті була хаосом.

Гучним, веселим і непередбачуваним.

А він усе життя будував навколо себе порядок.

Можливо, саме тому вона так його зацікавила.

Бо іноді найбільші зміни приходять не з планами.

А з людиною, яка випадково проливає на тебе каву.

І залишається у твоїх думках.