Глава 2.Чоловік у дорогому костюмі і дівчина з кавою.

Кеті була впевнена в одному.

Вона більше ніколи не зустріне того чоловіка.

Ну серйозно.

Місто велике, людей мільйони, а шанс знову побачити саме його був приблизно таким самим, як виграти в лотерею, не купивши квиток.

Принаймні так вона думала.

— Ти серйозно залила кавою чоловіка в костюмі? — сміялася її подруга Аня, коли вони сиділи в маленькій кав'ярні.

Кеті закотила очі.

— По-перше, я не залила. Я просто зробила йому… кавовий дизайн на сорочці.

— Дизайн?

— Так. Дуже ексклюзивний.

Аня засміялася ще сильніше.

— І який він був?

Кеті на секунду замовкла.

— Дратівливий.

— Красивий?

— Ні.

Вона зробила паузу.

— Тобто… так.

Подруга хитро посміхнулася.

— Ага. Значить, красивий.

— Ань, він дивився на мене так, ніби я щойно зламала його машину, будинок і життя разом.

— Але посміхнувся?

Кеті задумалася.

— Один раз.

— Все. Пропала.

— Я не пропала.

— Кеті, ти зараз сидиш і описуєш мені чоловіка, якого бачила п'ять хвилин.

— Бо він був дивний.

— Тобто цікавий.

— Ні.

— Тобто цікавий.

Кеті вже хотіла відповісти, але тут її телефон задзвонив.

Номер був незнайомий.

— Алло?

— Добрий день. Це Кеті?

Вона насторожилася.

— Так.

— Вам телефонують із компанії «Медіа Груп». Ви сьогодні маєте прийти на співбесіду о третій годині.

Кеті завмерла.

Співбесіда.

Точно.

Вона зовсім забула.

— Так, звичайно. Я буду.

Вона поклала слухавку.

— Ну?

Аня подивилася на неї.

— Я запізнилася?

— Ще ні.

— Але?

— Але я маю бути там через двадцять хвилин.

Кеті швидко встала.

— Чому зі мною завжди так?

— Бо твоє життя — це серіал.

— Дуже смішно.

Вона схопила сумку і вибігла з кав'ярні.

Через двадцять п'ять хвилин Кеті стояла перед великою скляною будівлею.

Вона поправила волосся, глибоко вдихнула і зайшла всередину.

— Добрий день. Я на співбесіду.

Дівчина на рецепції усміхнулася.

— Ваше ім'я?

— Кеті.

Дівчина подивилася в комп'ютер і її усмішка стала трохи дивною.

— Вас чекають.

— Чудово.

Кеті пішла за нею коридором.

Двері кабінету відчинилися.

Вона зайшла.

І зупинилася.

За великим столом сидів чоловік у темному костюмі.

Той самий.

Максим.

Вони кілька секунд просто дивилися одне на одного.

Першим заговорив він.

— Сподіваюся, сьогодні без кави.

Кеті відкрила рот від здивування.

— Ви?!

— Я.

— Ви тут працюєте?

— Я власник компанії.

Вона тихо прошепотіла:

— Чудово.

— Щось не так?

Кеті сіла на стілець.

— Просто я думала, що вже пережила найбільшу незручність у своєму житті.

Максим ледь усміхнувся.

— А тепер?

— Тепер я проходжу співбесіду у чоловіка, якому зіпсувала сорочку.

— Це проблема?

Вона задумалася.

— Трохи.

— Чому?

Кеті подивилася йому прямо в очі.

— Бо тепер ви можете відмовити мені через каву.

Максим відкинувся на спинку крісла.

— Кеті, я оцінюю людей не за кількістю плям на моєму одязі.

— А за чим?

Він подивився на її резюме.

— За характером.

— О.

— І поки що ваш характер дуже гучний.

Кеті посміхнулася.

— Це добре чи погано?

— Ще не вирішив.

— Знаєте, Максиме, ви завжди говорите так, ніби всі навколо проходять у вас тестування.

— Можливо, так і є.

— А ви завжди такий серйозний?

— Майже.

— Шкода.

— Чому?

— Бо вам би пасувало частіше посміхатися.

На секунду в кабінеті стало тихо.

Максим дивився на неї, намагаючись зрозуміти, чому ця дівчина, яку він знає всього кілька хвилин, так легко порушує його спокій.

— Кеті.

— Так?

— Ви прийняті.

Вона здивовано кліпнула.

— Серйозно?

— Серйозно.

— Навіть після кави?

— Особливо після кави.

Вона усміхнулася.

А Максим уперше подумав, що, можливо, хаос у його житті не завжди є поганою річчю.

Особливо якщо цей хаос має ім'я Кеті.