Кеті завжди думала, що її життя буде схоже на романтичний фільм.
Ну знаєте… гарна дівчина, красивий чоловік, випадкова зустріч, погляд, від якого завмирає серце, і десь на фоні грає ніжна музика.
Але її реальність була іншою.
Якщо в її житті й могла з'явитися романтика, то перед нею обов'язково спочатку мала впасти чашка кави, зламатися каблук або вона мала сказати щось максимально незручне.
І сьогоднішній день не став винятком.
— Кеті, ти знову запізнюєшся! — почула вона голос подруги в телефоні.
Кеті бігла вулицею, тримаючи в одній руці телефон, а в іншій — свою рятівну ранкову каву.
— Я не запізнююся. Я просто… дуже швидко приходжу пізніше, ніж треба.
— Це називається запізнення.
— Ні, це називається особливий стиль життя.
Подруга засміялася.
— Тільки не скажи, що ти знову вийшла з дому без ключів.
Кеті зупинилася.
Повільно перевірила кишені.
Потім сумку.
Потім подивилася вгору, ніби відповідь могла бути написана на небі.
— Я передзвоню.
— Кеті…
— Я знайшла проблему.
— Ключі?
— Ні. Я знайшла, що їх немає.
Вона вимкнула телефон і важко видихнула.
Чудово.
Новий день почався ідеально.
Саме в цей момент вона різко повернула за ріг будинку і врізалася в когось.
Точніше… у когось.
Кава в її руці зробила красиву дугу в повітрі.
І через секунду опинилася прямо на білосніжній сорочці незнайомця.
Настала тиша.
Кеті повільно підняла очі.
Перед нею стояв чоловік.
Високий. Серйозний. У дорогому костюмі.
І з таким поглядом, ніби він міг одним поглядом змусити людину вибачитися, навіть якщо вона ще не зрозуміла, за що.
— Ой…
Це було єдине, що змогла сказати Кеті.
Чоловік подивився на свою сорочку.
Потім на неї.
— Це ваш спосіб привітатися?
Кеті моргнула.
— Ні. Зазвичай я просто кажу «привіт». Але сьогодні вирішила додати трохи драматизму.
На його обличчі з'явився ледь помітний рух.
Наче він хотів усміхнутися, але передумав.
— Ви розумієте, що ця сорочка коштує недешево?
Кеті подивилася на пляму.
— Судячи з вашого обличчя, дорожче, ніж моя квартира.
— Можливо.
— Тоді у мене погані новини.
Чоловік підняв брову.
— Які?
— Я не можу зараз її купити.
Він мовчав.
Кеті нервово посміхнулася.
— Але можу запропонувати геніальний план.
— Мені вже цікаво.
— Ви віддаєте її в хімчистку, а я оплачую.
— І як ви збираєтеся це зробити?
Вона задумалася.
— Чесно?
— Чесно.
— Я ще не придумала.
Вперше за весь час чоловік посміхнувся.
Ледь помітно.
Але Кеті це помітила.
— О, ви вмієте посміхатися.
— Що?
— А я вже подумала, що ви народилися з таким серйозним обличчям.
Він подивився на неї уважніше.
— Ви завжди така?
— Яка?
— Така… непередбачувана.
Кеті поправила волосся.
— Я б сказала чарівна.
— Я б сказав небезпечна.
— Значить, ми вже знайшли щось спільне.
— І що саме?
Вона посміхнулася.
— Ви теж мене трохи дратуєте.
Чоловік похитав головою.
— Максим.
Кеті здивовано подивилася на нього.
— Це ім'я чи попередження?
— Ім'я.
— Кеті.
— Приємно познайомитися.
— Не впевнена, що вам справді приємно. Я щойно зіпсувала ваш ранок.
— Ви зіпсували мою сорочку.
— А ранок?
Максим затримав на ній погляд.
— Поки що не знаю.
Кеті не знала, чому ці слова змусили її серце зробити дивний стрибок.
Можливо, через його голос.
Можливо, через погляд.
А можливо, просто тому, що вона давно не зустрічала чоловіка, який міг її так легко вивести з рівноваги.
Вона зробила крок назад.
— Що ж, Максиме, було цікаво зіпсувати вам сорочку.
— Сподіваюся, наступного разу ви оберете менш дорогий спосіб знайомства.
Кеті усміхнулася.
— Не обіцяю.
Вона розвернулася і пішла.
А Максим ще кілька секунд дивився їй услід.
Дивно.
Він не любив хаос.
Не любив несподіванки.
І точно не любив людей, які з'являлися в його житті з чашкою кави й руйнували його плани.
Але чомусь ця дівчина змусила його вперше за довгий час посміхнутися.
І він ще не знав…
Що ця незграбна зустріч стане початком найбільшої пригоди його життя.