Глава 1.Катастрофа

Кеті завжди думала, що її життя буде схоже на романтичний фільм.

Ну знаєте… гарна дівчина, красивий чоловік, випадкова зустріч, погляд, від якого завмирає серце, і десь на фоні грає ніжна музика.

Але її реальність була іншою.

Якщо в її житті й могла з'явитися романтика, то перед нею обов'язково спочатку мала впасти чашка кави, зламатися каблук або вона мала сказати щось максимально незручне.

І сьогоднішній день не став винятком.

— Кеті, ти знову запізнюєшся! — почула вона голос подруги в телефоні.

Кеті бігла вулицею, тримаючи в одній руці телефон, а в іншій — свою рятівну ранкову каву.

— Я не запізнююся. Я просто… дуже швидко приходжу пізніше, ніж треба.

— Це називається запізнення.

— Ні, це називається особливий стиль життя.

Подруга засміялася.

— Тільки не скажи, що ти знову вийшла з дому без ключів.

Кеті зупинилася.

Повільно перевірила кишені.

Потім сумку.

Потім подивилася вгору, ніби відповідь могла бути написана на небі.

— Я передзвоню.

— Кеті…

— Я знайшла проблему.

— Ключі?

— Ні. Я знайшла, що їх немає.

Вона вимкнула телефон і важко видихнула.

Чудово.

Новий день почався ідеально.

Саме в цей момент вона різко повернула за ріг будинку і врізалася в когось.

Точніше… у когось.

Кава в її руці зробила красиву дугу в повітрі.

І через секунду опинилася прямо на білосніжній сорочці незнайомця.

Настала тиша.

Кеті повільно підняла очі.

Перед нею стояв чоловік.

Високий. Серйозний. У дорогому костюмі.

І з таким поглядом, ніби він міг одним поглядом змусити людину вибачитися, навіть якщо вона ще не зрозуміла, за що.

— Ой…

Це було єдине, що змогла сказати Кеті.

Чоловік подивився на свою сорочку.

Потім на неї.

— Це ваш спосіб привітатися?

Кеті моргнула.

— Ні. Зазвичай я просто кажу «привіт». Але сьогодні вирішила додати трохи драматизму.

На його обличчі з'явився ледь помітний рух.

Наче він хотів усміхнутися, але передумав.

— Ви розумієте, що ця сорочка коштує недешево?

Кеті подивилася на пляму.

— Судячи з вашого обличчя, дорожче, ніж моя квартира.

— Можливо.

— Тоді у мене погані новини.

Чоловік підняв брову.

— Які?

— Я не можу зараз її купити.

Він мовчав.

Кеті нервово посміхнулася.

— Але можу запропонувати геніальний план.

— Мені вже цікаво.

— Ви віддаєте її в хімчистку, а я оплачую.

— І як ви збираєтеся це зробити?

Вона задумалася.

— Чесно?

— Чесно.

— Я ще не придумала.

Вперше за весь час чоловік посміхнувся.

Ледь помітно.

Але Кеті це помітила.

— О, ви вмієте посміхатися.

— Що?

— А я вже подумала, що ви народилися з таким серйозним обличчям.

Він подивився на неї уважніше.

— Ви завжди така?

— Яка?

— Така… непередбачувана.

Кеті поправила волосся.

— Я б сказала чарівна.

— Я б сказав небезпечна.

— Значить, ми вже знайшли щось спільне.

— І що саме?

Вона посміхнулася.

— Ви теж мене трохи дратуєте.

Чоловік похитав головою.

— Максим.

Кеті здивовано подивилася на нього.

— Це ім'я чи попередження?

— Ім'я.

— Кеті.

— Приємно познайомитися.

— Не впевнена, що вам справді приємно. Я щойно зіпсувала ваш ранок.

— Ви зіпсували мою сорочку.

— А ранок?

Максим затримав на ній погляд.

— Поки що не знаю.

Кеті не знала, чому ці слова змусили її серце зробити дивний стрибок.

Можливо, через його голос.

Можливо, через погляд.

А можливо, просто тому, що вона давно не зустрічала чоловіка, який міг її так легко вивести з рівноваги.

Вона зробила крок назад.

— Що ж, Максиме, було цікаво зіпсувати вам сорочку.

— Сподіваюся, наступного разу ви оберете менш дорогий спосіб знайомства.

Кеті усміхнулася.

— Не обіцяю.

Вона розвернулася і пішла.

А Максим ще кілька секунд дивився їй услід.

Дивно.

Він не любив хаос.

Не любив несподіванки.

І точно не любив людей, які з'являлися в його житті з чашкою кави й руйнували його плани.

Але чомусь ця дівчина змусила його вперше за довгий час посміхнутися.

І він ще не знав…

Що ця незграбна зустріч стане початком найбільшої пригоди його життя.