Розділ 3. 1

Ранок зустрів мене не будильником, а вже знайомою, підступною хвилею нудоти, яка підкотила до самого горла.

Я різко розплющила очі, вискочила з-під ковдри й підбігла до вбиральні. Лише за кілька хвилин, знесилено опустившись на холодну кахельну підлогу, я змогла зробити глибокий вдих.

Ранковий токсикоз — тепер це моя нова реальність.

Спершись потилицею об стіну, я дивилася в стелю й намагалася зібрати докупи розкидані думки. Події вчорашнього вечора спалахували перед очима яскравими, болісними спалахами. Ресторан, запах м'яса, машина, дощ... і дві смужки, які я поклала на панель між нами.

Я згадала погляд Марка. Не гнівний, не байдужий, а важкий, глибокий і палаючий. Його темні очі, коли він тримав мене за зап’ястя, і це категоричне: «Завтра ми будемо говорити. І не як бос із підлеглою».

Від однієї цієї згадки по шкірі сипнули сирці.

Повільно підвівшись, я підійшла до дзеркала. Зображення не радувало: бліда шкіра, синяки під очима, переляканий погляд. Я торкнулася живота. Він усе ще був абсолютно пласким, але всередині мене вже жило нове життя. Дитина Марка. Людини, яка звикла володіти всім і підкоряти собі будь-які обставини.

Що він вирішив за цю ніч? Чи розробив план дій, як на черговій нараді? Вимагатиме з мене заяву про звільнення? Запропонує гроші?

Ні, Марк не такий. І це лякало мене ще більше.

Я змусила себе вмитися крижаною водою, вдягла легку сукню прямого крою, яка трохи приховувала стан, і почала збиратися. Попереду були важкі переговори з німцями об одинадцятій, і я не мала права підставити компанію. Навіть якщо моє власне життя щойно перетворилося на суцільний хаос.

Коли я випередила ранкові затори й під'їхала до бізнес-центру, біля головного входу вже стояв чорний позашляховик Марка. Серце знову кануло в п'яти.

Я зробила глибокий вдих, притиснула до грудей сумочку й попрямувала до скляних дверей, готуючись до найважчої розмови у своєму житті.

Я ще навіть не встигла зняти пальто біля свого робочого столу, як на моєму телефоні спалахнув екран. Сповіщення від внутрішнього месенджера.

«Еліс, зайди, будь ласка, до мене.».

Коротко, лаконічно і не припускаючи жодних заперечень. Типовий Марк.

Я важко зітхнула, намагаючись опанувати тремтіння в колінах, зняла верхній одяг і поправила сукню. Офіс тільки починав оживати: десь удалині шумів кавовий апарат, тихенько рипів принтер, але в коридорі, що вів до кабінету генерального директора, панувала майже гучна тиша.

Я двічі постукала й, не чекаючи відповіді, потягнула за важку ручку.

Марк був у кабінеті. Він стояв біля свого робочого столу в ідеально випрасуваній темно-синій сорочці з кавовою чашкою в руці. Жодного сліду вчорашньої втоми чи нічного безсоння — бездоганний, зібраний, владний.

Але як тільки двері за мною зачинилися, його погляд миттєво впився в мене. Очі були темними й небезпечно уважними.

— Доброго ранку, Марку, — спробувала я мовити звичним, діловим тоном, зупинившись за два кроки від дверей. — Звіти для німців уже у вас на пошті, друкований варіант я...

— Забудь про німців, Еліс, — перебив він, поставивши чашку на стіл. Дзенькіт порцеляни пролунав надто гучно в тиші кабінету.

Він поволі попрямував до мене. Кожен його крок відлунював у моєму серці. Я мимовільно випросталася, затамувавши подих.

— Як ти почуваєшся? — запитав він, зупинившись за крок від мене. Запах його парфуму знову огорнув мене, змушуючи внутрішньо стиснутися.

— Я... нормально. Нудота минула, — чесно відповіла я, опустивши очі. — Я готова до сьогоднішньої наради.

— А я ні, — спокійно сказав він.

Я різко підвела погляд, здивовано звівши брови.

— Що ви маєте на увазі?

— Нараду з німцями проведе Деніс. Ти туди не йдеш, — Марк склав руки на грудях, не зводячи з мене палаючого погляду. — І з цього моменту ти взагалі більше не працюєш у такому режимі. Жодних понаднормових, жодних стресів і нервування.

— Марку, це моя робота! — у мені спалахнула хвиля обурення. — Ви не можете просто так усунути мене від проекту!

— Я можу все, Еліс, — його голос впав до низького, оксамитового напівшепоту, і він зробив ще один крок, скорочуючи відстань між нами до мінімуму. — Особливо коли це стосується матері моєї дитини.

Він простягнув руку й обережно, кінчиками пальців, торкнувся моєї щоки, змушуючи мене завмерти.

• Ми одружуємося, — мовив він абсолютно спокійно, ніби оголошував порядок денний.