Глава 17

Валізу свою я залишив у кучера, він її пообіцяв відправити магічною поштою додому. Звідти я взяв тільки кілька речей, що можуть стати в пригоді в дорозі. Їх я поклав до невеликої натільної сумки, що також була у валізі.

Одна з цих речей — спальний мішок. Тепер виникла ще одна проблема — де буде спати дівчина? У мішку, теоретично, ми вдвох зможемо розміститися, але доведеться спати впритул, тобто в обіймах. Вкотре я пошкодував, що взяв її із собою. Краще б залишив із кучером: дісталася б з більшим комфортом до столиці.

Алекса в цей момент полізла до своєї сумки, дістаючи плащ, пляшку з водою та невеликий пакунок з їжею. Я також голодний, проте їжі із собою не було. Я сподіваюся, що зранку ми вирушимо в дорогу та доберемося якнайшвидше до найближчого населеного пункту. Я вже кілька разів прокляв старого короля Зордара, через якого мені доводиться проходити через усе це. Така подорож запам’ятається до кінця життя.

​Розклавши спальник біля найдальшої стіни вглиб обриву, я повернувся і побачив поруч дівчину, яка мовчки простягала мені шматок грибного пирога, взятого сьогодні вранці в готелі.

— Ви ділитеся зі мною їжею? — здивовано запитав її. На що вона ствердно кивнула головою. Образилась, тепер у мовчанку грає? — Не обов'язково мовчати постійно, лише не задавайте мені багато запитань, добре?

— Їжте, Містере Буркотун, а то передумаю і з’їм усе сама, — насуплюючи брови, сказала дівчина та взяла мою руку, вклавши в неї пиріг.

— Містер Буркотун? Це так Ви мене подумки називали, тому спитали моє ім'я? — усміхнувшись, спитав її, взявши міцніше пиріг.

— Це найпристойніше прізвисько. У Вас багато їх у мене, — хитро примружилась вона, відповідаючи.

— Цікаво, які ж? — запитально підняв брови.

— Не скажу! Їжте мовчки, шановний! — показала мені язика та пішла, щоб сісти на гілку.

— Дякую за пиріг, — вдячно кивнув їй. Вона зробила вигляд, наче не чула.

Образилась. Вибач, маленька, але по-іншому я не можу. Їли ми й дійсно мовчки. Кожен був занурений у свої думки.

— Спати нам доведеться разом. Спальник тільки один, а відпочинок потрібен нам обом, — порушив я мовчанку. 

Поки їв — нічого в голову не прийшло. Зранку їхати ще не одну годину, нам обом потрібні сили, щоб подужати цю складну подорож. До того ж, через таку сильну зливу, дорога може бути зіпсована, треба буде об’їжджати або сповільнюватися, щоб кінь не зламав собі кінцівки на багні.

— Що? — вона шоковано дивилась на мене. — Ні, дякую! Я посплю сидячи, загорнувшись у плащ.

— Ви так не зможете відпочити нормально, потім мені доведеться Вас ловити з коня! Не сперечайтеся! Я Вас не з’їм. Одну ніч якось переживете, — намагався достукатися до неї.

— Не боїтеся, що я Вас з’їсти можу? Ми ж не знайомі, я можу бути ким завгодно. Вбивцею якоюсь або ґвалтівницею, — задерикувато відповіла вона. Ґвалтівницею? Ох, жінко, ти навіть не уявляєш, як я цього бажаю. 

Зглотнув грудку та спробував повернути собі впевнений голос:

— Ви теж не знаєте, хто я, але напросилися їхати зі мною наодинці. Я також можу бути небезпечним!

— Ні, я в це не вірю! Були б Ви кимось поганим, то не ризикували б своїм життям заради незнайомих Вам людей. Тож думаю — Ви безпечний… тільки з дуже паскудним характером, що іноді Вас хочеться задушити, — промовила вона,  — Не бійтеся, вбивати не буду, Ви мені ще потрібні. Без Вас буде складніше потрапити до Форенса.

 Я поперхнувся пирогом від цієї заяви. 

— Почуваюся використаним, — зробив вигляд, наче розсердився. — Давайте спати.

Я бачив по її очах, що вона бореться сама з собою, мабуть, вирішуючи, що краще: спати зі мною чи не спати взагалі. Дам їй час на роздуми.

Багаття вирішив не гасити. Воно підтримується часткою моєї магії, а гілки, насправді, там мало що вирішують. Невеликий вогонь розвести на голій землі може кожен маг, з будь-яким типом магії, навіть найслабший. Дощ заспокоювався, переходячи у тихе покрапування, вітер стих і більше не завивав, мов зграя вовків. Знявши чоботи, я першим заліз до спальника. Не надто м’яко, та все ж краще, ніж гола й холодна земля.

Дівчина закінчила боротьбу у своїй світлій голові й почала знімати плащ. Бажання виспатись пересилило зніяковілість спати з майже незнайомим чоловіком під боком? Розумниця. Я заплющив очі, ніби вже провалювався у сон. Що ж вона буде робити далі?

Вона мовчки підійшла до мене, також зняла взуття й почала залазити в спальник. Вмостилась спиною до мене, максимально тримаючи дистанцію, щоб не доторкнутися до мого тіла, наскільки це взагалі дозволяв розмір спальника. Її волосся лоскотало мені носа. Воно пахло медом та дощем. Стримався, щоб не вдихнути на повні груди. ​Її тіло було напруженим, немов струна. Я відчував це навіть через спальник, через незначну відстань, яку вона так відчайдушно намагалася зберегти. Хвилини тяглися повільно.

​Потім напруга зникла. ​Її дихання стало глибоким і рівномірним. Це було ледь помітне, але різке полегшення. Вона, нарешті, здалася сну. Я розплющив очі й побачив, як вона стиснулася, злегка тремтячи від вогкості, що все ще відчувалася в повітрі. Хоча багаття світило і гріло, цього було недостатньо.

Я зітхнув, відкидаючи ніяковість, і, максимально повільно, щоб не розбудити її, посунувся ближче. Підтягнувшись до неї впритул до спини, я просунув руку за її талію і міцно притиснув до себе.  Вона тихо застогнала, але не прокинулася.

​Її спина, притиснута до моїх грудей, була теплою і м’якою. Я накрив її другою рукою, створюючи живий кокон. Тільки тепер, відчуваючи її тепло та рівне дихання, я відчув, що можу заснути сам, вдихаючи солодкий аромат її волосся.