Глава 12

Алекса

Як же мало мені потрібно для повного щастя: ситна вечеря, дві години в гарячій воді та ніч на м’яких перинах. Прокинувшись, я почувалася так, ніби заново народилася. Настрій був бойовий, а енергія била через край. Снідати я спустилася в порожній загальний зал. Офіціантка принесла вівсянку з фруктами та булочки з вишнею. Але справжнім скарбом стало какао. Я заплющила очі, вдихаючи знайомий аромат — майже як вдома. Насолоду перервав звук відсунутого стільця. Відкривши очі, я побачила павича.

Сьогодні він виглядав значно свіжішим. Проста чорна сорочка та штани робили його схожим на якогось темного янгола — небезпечного, але до біса привабливого. От тільки з ввічливістю у янгола було туго.

— Узагалі-то прийнято вітатися! — зауважила я, відставляючи чашку. — А мені ще щось про печеру розповідали...

Він не встиг відповісти — з’явилася та сама офіціантка. Але як вона змінилася! Дівчина буквально випромінювала обожнювання і якось занадто по-свійськи поклала руку сусіду на плече.

— Доброго ранку! Що бажаєте? — промуркотіла вона.

— Мені те саме, що й у цієї... леді, — з наголосом на останньому слові промовив він. Я лише спідлоба зиркнула на нього. Натякає, що я не тягну на високий статус? Ну-ну.

— Зачекайте всього дві хвилини, — кокетливо кинула дівчина й пішла, виразно виляючи стегнами.

— Хтось добре відпочив? — я не втрималася і підняла брову. — Цікаво, чому саме “дві хвилини”? Це якась кодова фраза, щоб нагадати про Ваші нічні досягнення? 

Чоловік ошелешено завмер. А потім, несподівано різко, нахилився до мене через стіл. Наші обличчя опинилися так близько, що я відчувала його подих.

— На що це Ви натякаєте? — прошипів він, пропалюючи мене поглядом.

— Ну, якщо дівчина з самого ранку так і липне до чоловіка, значить, вночі їй було замало, — прошепотіла я у відповідь, не відводячи погляду. — А враховуючи ваш вчорашній “вмираючий” стан...

Його губи повільно розтягнулися в хижій усмішці. В очах спалахнули небезпечні іскри.

— Можемо якось удвох перевірити мої досягнення, — промовив він прямо мені в губи, обпалюючи гарячим шепотом. — Часу в дорозі вистачить, та й я вже не такий "вмираючий"...

А потім він зробив те, чого я точно не очікувала — провів кінчиком язика по моїй нижній губі. Я заніміла. Серце пропустило удар, а щоки запалали так, що можна було прикурювати.

— У Вас там шматочок вишні прилип... — він облизнувся з таким виглядом, ніби щойно з’їв найдорожчий десерт у світі. — Обожнюю вишню.

Я відчула, як хвиля жару прокотилася тілом. Трясця! Чому він має бути таким гарним, коли веде себе як останній негідник? Його темні очі сяяли перемогою — він знав, що вибив землю у мене з-під ніг.

— Кхм... Ваш сніданок, — почувся ображений голос офіціантки. Вона з гуркотом поставила тарілки, явно не в захваті від побаченої картини.

— Дякую. Підготуйте їжу в дорогу, — наказав сусід, не зводячи з мене очей. Дівчина розвернулася на підборах і майже вибігла з залу.

— Не боїтеся, що вона плюне Вам у їжу після такого? — я нарешті повернула собі дар мови й нервово засміялася.

— Вона могла це зробити і Вам. Приїхали ж ми разом! — він широко усміхнувся, спостерігаючи за моїм шоком, і спокійно взявся до їжі.

— Ви нестерпний! — кинула я, підхоплюючи валізу. Апетит зник, як і залишки мого спокою.

Швидко розрахувавшись із Бернардом, я прихопила пакунок із їжею, сподіваючись, що помста офіціантки мене не торкнеться, та купила нову книгу про раси Аркануму. Потрібно було терміново забити голову знаннями, а не згадками про дотик його язика.  Біля диліжанса кучер привітав мене усмішкою. Забравшись у салон, я миттєво занурилася в читання. Якщо так почався ранок, то що, в біса, чекає на мене далі?

Доріаз

Я прокинувся на світанку, відчуваючи небувалий приплив сил. Відпочинок зробив свою справу — магія почала заповнювати порожній резерв значно швидше. Вчорашня вечеря та коротка, але активна зустріч із покоївкою допомогли скинути напругу. Щойно дівчина залишила мою кімнату, я відключився миттєво. Спав без задніх ніг, і — о диво! Ніхто не шурхотів мені над вухом.

Швидко привівши себе до ладу та змінивши пом’ятий одяг на зручний чорний комплект, я спустився в зал. Моя біла мишка вже була там. Я згадав її вчорашні слова про хропіння і ледь стримав регіт, проте дурнувата усмішка все одно з’явилася на моєму обличчі. Їй це явно не сподобалося, як і те, що я не привітався. А я просто задивився на неї — вона виглядала такою щасливою від звичайного какао, що я на мить втратив дар мови.

Я вже збирався виправити помилку й привітатися, але тут втрутилася вчорашня покоївка. Вона фліртувала занадто відверто, явно ображена тим, що я сів до іншої дівчини, а не прийшов до неї в комірчину. Вчора вона наполегливо кликала мене на ранкове “продовження”, і я погодився лише для того, щоб вона нарешті пішла і дала мені поспати.

Моя сусідка гучно фиркнула. Ревнує? Це було б цікаво. Я вирішив знову подражнити її і вколов натяком на “леді”, які не видають таких звуків. Битва почалася.

Але її наступний крок мене справді вибив із колії. Вона прямо натякнула на мої нічні пригоди й на те, що я був занадто виснажений для “рекордів”. Що ж, мишко, цей раунд за тобою. Моя черга.

Я нахилився до неї, скорочуючи дистанцію до мінімуму. Очікував, що вона злякається, але вона впевнено продовжувала атаку, шепочучи мені прямо в обличчя про мою “неспроможність”. Ну, тримайся.

Я запропонував їй особисто перевірити мої таланти прямо в дорозі. Її очі розширювалися з кожним моїм словом, і в цей момент я помітив шматочок вишні на її пухкій нижній губі. Розум відключився. Перш ніж я встиг себе зупинити, я злизав цю ягоду. Боги, навіщо?! Але відступати було пізно, тож я лише переможно облизав губи, дограючи роль спокусника.  Вона почервоніла так густо, перемога явно була за мною.