Глава 1

— Алексо, ти хоч сьогодні збиралася зайти в цех? — мамин голос я почула ще в коридорі. Лише переступила поріг будинку, а вона вже стояла біля дверей до кухні, схрестивши руки на грудях. Судячи з виразу її обличчя, розмова обіцяла бути довгою. Я тихенько зачинила за собою двері й подумки зітхнула.

Ну ось, знову.

— Матусю, давай не сьогодні, — примирливо всміхнулася я, скидаючи кросівки. — У мене був чудовий день.

— Зате в мене — ні. Я чекала тебе в цеху до самого вечора. — мама зміряла мене суворим поглядом. Усмішка з мого обличчя миттю зникла.

— Мамо...

— Ти закінчила навчання три тижні тому. Я думала, що нарешті почнеш працювати. А ти тільки й робиш, що бігаєш зі своєю Дейзі та знімаєш якісь рекламні ролики. — продовжувала вона мене вичитувати.

— Не якісь. — я підняла на неї очі й уже не могла стримати посмішки. — Завтра в мене найбільша зйомка в житті. 

Мама мовчала. Я чекала бодай одного запитання. Але вона лише похитала головою.

— Матусю, ну не хочу я! Ну як ти не розумієш, що все це — не моє? — я намагалася стримувати роздратування. — Мені дев’ятнадцять, і я не бажаю проводити молодість у напівтемряві цеху, псуючи спину та зір. Не хочу дихати пилом від тканин, зшиваючи нескінченні піжами! У мене є значно цікавіша робота...

— Реклама — це не робота, Алексо. — її слова боляче вдарили.

Вона ніколи не розуміла, чому мені подобається реклама. А все почалося ще в дитинстві. Я мала справжній дар — неймовірне волосся. Густе, довге і сліпучо-біле, наче у Снігової Королеви. Я доглядала за ним із фанатичною відданістю, витрачаючи на дорогі олії та маски всі заощадження замість цукерок. Навіть вигулювала сусідських собак, аби лише купити черговий флакончик за ціною невеликого скарбу. Тепер мріяла на цьому дарі заробити гроші.

— Чому не робота? Мені за це добре платять. — вперто відповіла я.

— Сьогодні платять. Завтра забудуть. А професія залишиться назавжди. — мати продовжувала стояти на своєму.

Я заплющила очі. Ми вже проходили це десятки разів. Я чудово знала, чому вона так тримається за свій цех. Після того як батько пішов, мама залишилася сама. Вона брала кредити, працювала без вихідних, і спала по кілька годин.

Для мами цей цех давно перестав бути просто роботою. Він став доказом того, що вона змогла вистояти, коли життя залишило її сам-на-сам із проблемами. Я захоплювалася нею. Справді захоплювалася. Але це була її мрія, а не моя.

— Мамо, я вдячна тобі за все. Якби не ти, я взагалі не мала б освіти. Я навіть пішла вчитися на швачку тільки тому, що не хотіла тебе засмучувати. Але ти ж бачила, як я щоранку змушувала себе йти на практику. — тяжко зітхнула я.

— Зате теорію ти знала краще за всіх. — нагадала вона мені.

— Бо вчитися й любити професію — різні речі.

Мама мовчала. Я наважилася зробити ще одну спробу.

— Пам'ятаєш шампунь, який створила Дейзі?

Вона кивнула.

— Після тієї реклами мені почали телефонувати інші компанії. Завтра я працюватиму з дуже відомим брендом. Якщо все вийде, мої фотографії будуть у журналах і навіть на білбордах. — я говорила із захватом, який уже не могла приховати. Моя мрія нарешті почала втілюватися в життя! Тільки мати не вважала це успіхом, і її неприйняття засмучувало мене понад усе.

— І через це ти хочеш відмовитися від нормальної роботи? — скептично запитала вона. 

Усередині щось обірвалося. Невже вона справді не може хоча б раз порадіти за мене?

— Я не відмовляюся від життя, мамо. Я просто хочу прожити його по-своєму. — сумно відповіла я. — Коли набридне, я прийду в цех.

Мама мовчала. Довго. Відвернулася до вікна і провела пальцями по підвіконню.

Потім важко видихнула.

— Добре. Я зачекаю ще трохи. 

Я недовірливо подивилася на неї.

— Справді?

Вона лише кивнула. Я миттєво обійняла її і вскрикнула від щастя:

— Дякую, матусю!

Вона тихо всміхнулася й легенько погладила мене по волоссю.

— Іди відпочивай. Завтра у тебе важливий день.

Я ще не знала, що завтра так і не дістануся до знімального майданчика. Не тому, що просплю. І навіть не тому, що захворію. Просто засну у власному ліжку, а прокинуся вже в зовсім іншому світі.