Розділ 5.1

Майя

Наступного ранку я прокинулася в напрочуд гарному настрої. Після вчорашньої плутанини з будинком я вже не почувалася так, ніби мій відпочинок ось-ось перетвориться на суцільну катастрофу. Навпаки, коли я згадала нашу з Матвієм домовленість, то вирішила, що ми цілком зможемо ужитися. У кожного була своя кімната, свої справи, свої плани, а спільними залишалися лише кухня, вітальня й тераса. Якщо не лізти одне до одного без потреби, усе мало бути чудово.

На кухні ми перетнулися за сніданком. Матвій виглядав так, ніби вже встиг прокинутися, привести себе до ладу й налаштуватися на роботу, тоді як я ще тільки остаточно приходила до тями після сну. Ми спокійно поснідали, перекинулися кількома словами, а потім він пішов до своєї кімнати. Я ж вирішила, що не збираюся сидіти в будинку й нудьгувати, тому взяла рушник і вирушила до моря.

Вода була прохолодною, але саме такою, яка швидко проганяла сонливість і дарувала приємне відчуття бадьорості. Я поплавала, поніжилася трохи на сонці, а потім повернулася до будинку, прийняла душ і приготувала собі свіжий лимонад. Після цього винесла на терасу мольберт, фарби й усе необхідне для малювання, зручно влаштувалася і взялася за картину.

Кілька годин пролетіли майже непомітно. Я так захопилася роботою, що майже не звертала уваги на час, стежачи за тим, як поступово на полотні з’являються море, камені, берег і небо. Коли я нарешті відклала пензель і трохи відсунулася від мольберта, то залишилася задоволена результатом. Картина ще не була завершена, але вже виглядала чудовою.

Я вирішила скористатися нагодою й записати для підписників коротке відео. Встановила телефон так, щоб у кадр потрапила картина, а за нею було видно море, і почала весело та емоційно розповідати про те, що сьогодні малювала, чому вибрала саме цей краєвид і як мені подобалося працювати просто біля моря. Я показала картину зблизька, потім повернула камеру в бік води, пожартувала, додала трохи про свій відпочинок і завершила запис. В ту ж мить з вікна визирнув Матвій.

— Обов’язково записувати своє відео в мене під вікном? — сердито буркнув він.

Я здивовано повернулася до нього. Спочатку навіть не зрозуміла, у чому проблема, а потім згадала, що він працює над книгою. Але все ж… Я не шуміла кілька годин поспіль. Чому він такий злий?

— А мені треба було перенести мольберт і фарби подалі заради п’яти хвилин відео?

Матвій обурився, і по його обличчю було видно, що він зовсім не вважає мої п’ять хвилин чимось незначним.

— Я ж працюю, — дорікнув він.

— Я теж! — нагадала я.

— Ти думаєш лише про себе! — не вгавав він.

Ні, ну це було вже занадто. Наче він не про себе, улюбленого, думав!

— А ти думаєш виключно про весь світ?

— Ми ж домовились!

Я важко зітхнула, відчуваючи, як гарний настрій, з яким я ще кілька хвилин тому сиділа перед камерою, поступово випаровується.

— Ти п’ять хвилин потерпіти не можеш?

Матвій нічого не відповів, лише сердито зачинив вікно. Я ще кілька секунд дивилася на скло, за яким він зник, а потім сердито відвернулася. Ну й добре. Якщо йому так потрібна тиша, нехай сидить у своїй кімнаті й насолоджується нею. Я не збиралася псувати собі весь день через одну дурну сварку.

Я залишила мольберт на терасі і пішла на кухню. Настрій усе ще був зіпсований, тому я вирішила зайняти руки чимось, що дозволило б виплеснути роздратування. Дістала м’ясо, нарізала його шматками, взяла молоток для відбивних і почала щосили відбивати кожен шматок, уявляючи, що це Матвій. Удар за ударом, і напруга поступово відступала, а разом з тим поверталося бажання більше не думати про цього занудного сусіда.

Коли я вже смажила відбивні, на кухню зайшов Матвій. Він зупинився біля столу й подивився на мій обід, а точніше, на цілу гору відбивних, яку я встигла приготувати. Я краєм ока стежила за ним, очікуючи бодай якогось коментаря, але він нічого не сказав.

Я могла б запропонувати йому поїсти. Відбивних справді вийшло багато, і мені було б зовсім не жаль поділитися. Ми ж усе-таки мали прожити разом цілий місяць, а нормальні сусідські стосунки ще нікому не завадили. Проте після нашої сварки мені принципово не хотілося робити перший крок. Обійдеться.

Матвій узяв кілька пиріжків, що ще залишилися після вчорашнього вечора, дістав йогурт з холодильника і, не сказавши нічого, повернувся до своєї кімнати. Я подивилася йому вслід, а потім перевела погляд на свою сковорідку, де смажилися відбивні. Що ж, сам винен. Я пропонувати не буду. От якби вибачився — тоді, можливо, й нагодувала б.

Я нарізала собі салат до відбивних, взяла планшет, увімкнула фільм, який давно хотіла подивитися, влаштувалася за столом і нарешті дозволила собі просто спокійно пообідати. Поступово я втягнулася у фільм і майже забула про нашу сварку.

Коли обід закінчився, я не стала вимикати планшет. Вмостилася трохи зручніше, дістала блокнот і олівець та почала робити ескізи, час від часу поглядаючи на екран. Я любила малювати під фільми: сюжет ішов своїм ходом, а я займала руки якоюсь справою. Коли фільм закінчився, я ще деякий час переглядала зроблені ескізи, виправляла окремі деталі, а потім відклала блокнот і взялася за телефон.

Я гортала стрічку соціальних мереж, відповідала на коментарі, переглядала повідомлення від підписників і паралельно думала, що ще можна було б показати в блозі. У мене вже накопичилося достатньо матеріалу з дороги, будинку, моря й ранкового купання, але хотілося зробити ще кілька дописів саме про малювання. Я відкрила нотатки, записала кілька ідей, прикинула, які фотографії можна використати, а потім поглянула на годинник. Вечір тільки починався, сонце ще високо, і я раптом згадала про картину, яку залишила на терасі.

Вийшовши на терасу, я зупинилася, бо побачила Матвія. Він сидів за столиком з ноутбуком, зосереджено дивлячись на екран і щось друкуючи. Поруч лежав його блокнот з ручкою, а сам він, схоже, цілком комфортно влаштувався на тому самому місці, де я збиралася продовжити роботу.