Розділ 5.

У просторому пишному залі зібралося чимало незнайомих мені людей. Під правої стіною і стіною навпроти стояли довжелезні фуршетні столи із різними закусками і шампанським, а по периметру були розставлені важкі дерев'яні крісла з м'якою оббивкою. 

Ми з Іллею стояли біля одного зі столів: брат поглядом поїдав свою білявку, яка прийшла на благодійний бал разом із його конкурентом, а я насолоджувалася грою саксофоніста і цмулила шампанське аби хоч якось знайти в собі сили розслабитися. Виходило кепсько, ще й Ілля постійно кидав попереджувальні погляди в мій бік. Хвилювався напевно, щоб я, випадково, не перебрала однак, як на зло, мене зовсім не хмелило.

Поки Ілля "непомітно" спостерігав за своєю Сашею, я теж вирішила й собі трохи порозглядати Томашевського, який здається, був в чудовому настрої і постійно посміхався. Саша біля нього виглядала зовсім дрібною і тендітною, як комашка.

— Пора, ходімо, — Ілля коротко кивнув і забрав з моєї руки келих з шампанським нагородивши при цьому своїм попереджувальним поглядом. Я не збиралася напиватися, тому його суворість лише мене дратувала. 

— Добрий вечір, — спокійно промовив Ілля дивлячись виключно на Сашу. — Вітаю з вдалим продажем, — адресував привітання Томашевському і потиснув йому руку, наче, вони, як мінімум давні знайомі, а потім знову прикипів поглядом до цієї білявки, яка дивилася на мене з явно вираженою ворожістю. Боже, а їй я що зробила? Здається, вона поки що єдина людина, яку я ще не встигла образити, але цей вбивчий погляд… Мені раптом знову захотілося випити.

— Познайомтеся, це Інна — моя сестра, — промовив Ілля змушуючи Сашу округлити очі від здивування. 

— Дуже приємно, Саша, — кивнула білявка переводячи свій пропалюючий погляд на брата. Між ними так і витали іскри, які були помітні навіть мені. Оце ж пощастило братику так втріскатися! А ще нещодавно він клявся, що кохання не існує, що ці нісенітниці не про нього... Телепень. Він же її одним поглядом пожирає і гадає, що цього ніхто не бачить.

Силою змушую себе припинити їх розглядати і поглянути нарешті на свого… кавалера, який, здається, дуже відверто мене розглядає. Томашевський насправді виглядає дуже привабливим. Високий, широкоплечий, з темним, майже, чорним волоссям і проникливим поглядом, який зараз зосереджений виключно на мені. Ілля говорив, що йому тридцять шість, однак виглядає він трохи молодше свого віку. 

Між нами нависає незручна пауза і я вчасно згадую, навіщо сюди прийшла.

— Борисе, а можна запросити вас на білий танець? — Запитую пильно вдивляючись в його сірі очі, в яких одразу спалахує цікавість. Незнаю навіщо я це роблю, але, мабуть, цим двом іскрометам просто необхідно залишитися наодинці. 

— Тільки, якщо моя супутниця не проти, — кидає погляд на Сашу, яка згідно киває підтверджуючи свій дозвіл лаконічним:

— Я не проти.

Здається, їй взагалі на нього байдуже. Погляд Саші повністю прикутий до Іллі.

— Несподівано, — хмикає Борис, кидаючи зацікавлений погляд на мене. Він обережно бере мене на руку, іншою торкаючись  моєї талії і впевнено веде в танці. 

Його дотики не викликають в мені огиди чи відторгнення, навпаки, мені приємно з ним танцювати. Тепер, вже я відчуваю себе поруч з ним маленькою, дрібною комашкою, але поки що мені це подобається. Всередині мене розгорається якась цікавість, пробуджується внутрішня мисливиця, яка прагне вполювати трохи уваги своєї жертви.

Ех, знала б я тоді, що насправді з тієї миті полювання почалося на мене…

— Не знав, що в Громова є сестра. До того ж, така приваблива, — здається, Борис робить мені комплімент. Його голос звучить дуже близько від мого вуха, а рука дещо міцніше стискає за талію змушуючи мене трохи напружитись.

— А якби знали, що тоді? — Ставлю питання прямо, зовсім не думаючи, як воно звучить для Томашевського. 

— Тоді б я першим запросив вас на танець. А то останнім часом, все якось навпаки. З Сашею ми теж познайомилися таким чином. 

— Вона запросила вас на танець? 

— Так. В клубі. А потім ваш брат, майже, силою забрав її в мене, — після його слів сказаних з прохолодою, в моїй голові одразу пробіг спогад, як тоді, в клубі, Ілля виносив Сашу на руках. То це він її від Томашевського забрав? Офігіти, які відкриття! Виявляється, братик в мене — жахливий ревнивець. 

Я повертаю голову трохи вбік і помічаю, що Ілля також танцює з Сашею, всього за декілька метрів від нас. Те, що між ними вирують почуття видно неозброєним оком. Він бережно пригортає її до себе, а вона самовіддано тулиться до його грудей. Вони дуже гармонійно виглядають разом. Навіть не думала, що мій брат може бути настільки закоханим. Здається, він взагалі нікого не бачить окрім неї.

Далі ми так і танцюємо в тиші. Я не знаю, про що з ним розмовляти, тому просто рухаюся в такт музики. 

— Здається, ваш брат щойно викрав в мене супутницю, — мою увагу відволікають слова Бориса, після яких я слідую за його поглядом спрямованим на Іллю, який разом з Сашею на руках швидкими кроками наближається до виходу. 

Я взагалі не розумію, що відбувається. Щойно вони так мило танцювали, а зараз без жодного пояснення Ілля просто взяв і поніс її невідомо куди. 

— Може, їм потрібна якась допомога? — Я різко відсторонююся від Томашевського, але йому, здається, взагалі байдуже на те, що відбувається. В його очах абсолютний спокій, наче, так і мало бути.