Розділ 3.

В Дніпро я повертаюся в пригніченому настрої. Мало того, що на душі виростає якийсь тягар, так ще й справи в компанії котяться у прірву. Я і раніше не сильно вникала в особливості управління, так лише, підписувала папери, які приносила секретарка і доповідала Іллі, що все в порядку. Я ж не думала, що в столиці всі мої плани зруйнуються вщент і мені знову доведеться сідати в крісло управління. Але, як виявилось, життя дуже мінливе і зовсім непередбачуване… 

Я зателефонувала Іллі. Зізналася, що все дуже погано, що я не можу владнати навіть елементарних проблем з постачальниками сировини, що в офісі мене ніхто серйозно не сприймає і на кінець, не витримала, вилаялась на компанію і на весь цей бізнес разом взятий. Насправді ж, причина моєї нервозності і роздратування була в іншому, але Ілля нічого не знав, тому пообіцяв приїхати і допомогти зі всім розібратися. 

Тижні тягнулися неймовірно довго. Мене не просто гризли сумніви, вони мене виїдали зсередини не даючи змоги переключитися на роботу. Ілля бачив, що зі мною щось відбувається, але вирішив не розпитувати, за що я було неймовірно  йому вдячна.

Скільки б я не заперечувала очевидного, все одно підсвідомо знала в чому криється справжня причина. Спочатку я відганяла будь-які думки про Карпенка, тинялася по торгових центрах скуповуючи ганчір'я, зависала в клубах, знайомилася з чоловіками, і, навіть, поцілувалася з одним із них, але не відчула навіть й долі тих емоцій, які мене захоплювали під час поцілунків з Деном. Здається, я по-трохи починала божеволіти, але найгірше було те, що я не знала, як припинити цю агонію. Коли мені стало геть кепсько, я вирішила розповісти про Дена подругам. Мені просто необхідно було з кимось поділитися, вилити душу, позбавитися цього тягаря, який давив на груди не дозволяючи зробити вдих. Звісно, я не дуже сподівалася на підтримку чи розуміння, але, здається, чи не вперше за своє життя, я потребувала дружньої поради.

З Олею ми були знайомі ще з пелюшок, адже наші батьки ще з часів їхньої юності були пов'язані дружніми стосунками. Не скажу, що Оля була моєю найкращою подругою, але так вже склалося, що ми спілкувалися. Мабуть, дружба з цією дівчиною підходила мені по статусу, адже їй також пощастило народитися в заможній сім'ї.

З Дариною ми познайомилися в університеті. Спочатку вона здавалася мені запеклою заучкою і дружила я з нею виключно заради корисливих цілей. Вона завжди була готова  написати  замість мене реферат, допомогти з курсовою, зробити розрахунки. Дарина кардинально відрізнялася від Ольги починаючи зовнішністю і закінчуючи складом розуму. Якщо перша була симпатичною брюнеткою з підкресленою природною красою і чітко розставленими пріоритетами, то інша — блондинка з обличчям барбі, качиними губами, ботексними вилицями і ватою замість мізків. Я, мабуть, займала якийсь середній щабель між ними, адже особливим розумом не вирізнялася, але й тіло своє під хірургічне втручання не піддавала. 

— Я взагалі не розумію, чому ти так паришся? Ну переспали ви, і що з того? Забудь! Не він перший не він останній! Знайшла, через кого перейматися. Якби не твій брат, де б зараз був цей Ден? — Пирхала Оля закопиливши губу, наче, це в неї зараз не життя, а лайно. Звісно, Карпенко їй не подобався адже в ньому не було нічого такого, на що вона могла б звернути увагу. Інша справа, Ілля. Іноді мені здавалося, що вона спілкується зі мною заради того, аби лише вивідати побільше інформації про мого брата. А щодо Дена... Так, мабуть, раніше я була про нього такої ж думки, як Оля, але тепер, здається, зрозуміла, що в ньому таки щось є…

— Якби вона могла його забути, тоді б не сиділа з кислим обличчям і розпачем в очах! Олю, ти іноді щось як ляпнеш! — Дарина ніколи з нею не погоджувалася і якби не я, вони б, здається, взагалі не розмовляли. Вмію ж я обирати подруг, одні протилежності.

— Я гадаю, тобі треба вибачитись перед ним, — заключний вердикт подруги мене шокував.

— За що, Дашо? Хіба я його образила? 

— Ти його навіть не вислухала! Раптом, твій Карпенко не хотів ось так розлучатися? Раптом, він хотів продовження, а ти взяла і швиденько все відрубала! Це егоїстично, погодься! — Можливо, Дарина була в дечому права, але вибачатися… Навіть не знаю. 

— Зателефонуй йому! — Тиснула вона.

— Навіть не думай! — Пирхнула Оля недобре покосившись на Дашу. — Не принижуйся! Він — ніхто!

— Він, в першу чергу, жива людина! Просто зателефонуй. Може, він взагалі не відповість, а може, його також точать сумніви. Зателефонуй і тобі стане легше. Ну ж бо, — порада Дарини здавалася мені правильною, хоча Ольга і далі продовжувала хитати головою і дути губи.

Я плуталася у протиріччях і не могла знайти в собі сили, щоб зважитися на цей дзвінок. Хотіла і боялася…

Коли в сумочці завібрував телефон, присягаюся, в голові мелькнула перша думка, що це він. Ден. Я навіть посміхнулася, чи не вперше відтоді, як повернулася зі столиці, але на превеликий жаль мене спіткало розчарування.

— Слухаю, — роздратовано кинула в слухавку відповідаючи на дзвінок від брата.  

—  Інно, де тебе чорти носять? Чому ти вже третій день не з'являєшся в офісі? Поки ти розважаєшся, я повинен розриватися на два міста! Ти гадаєш, це нормально? — Ілля гарчав так розлючено, що в мене кров холола в жилах. На мить я навіть розгубилася, але вчасно опанувала себе.

— Я скоро буду, — відповіла тихо, чи не вперше в житті відчувши провину перед братом.