Справжній тато - у дрібницях

Наступного ранку Марта прокинулася від звуку дитячого сміху, який лунав з коридору. Вона ще не до кінця відчувала реальність того, що відбувається, коли почула, як Лука голосно зрадів:

— Олеже, диви! Я сам зав’язав шнурівки!

Вийшовши до кухні, Марта побачила, що Олег уже сидить за столом, готує сніданок і водночас уважно допомагає Луці.

Він старанно показував хлопчикові, як зав’язувати вузлики, терпляче повторював, якщо Лука заплутався.

— Справжній тато має навчити це робити, — усміхнувся Олег, киваючи.

Після сніданку вони разом з Лукaм упорядкували іграшки, а потім Олег несподівано запропонував:

— Мамо, давай разом підімо у парк. Я візьму Луку, а ти відпочинь.

Марта спершу трохи здивувалася, але потім відчула неймовірне полегшення і погодилася.

У парку Олег не просто гуляв з Лукою — він активно вчив його кататися на велосипеді, підхоплював, коли той падав, сміявся з ним, підтримував кожен маленький успіх.

Погляд Марти спостерігав за ними збоку — і вона знала: це не тимчасова роль, це щось справжнє.

Пізніше, повернувшись додому, Олег допоміг Луці зробити щось з Лего, терпляче пояснював, підбадьорював, не давав здаватися.

Вона підійшла до нього тихо, коли Лука заснув:

— Дякую, — сказала Марта.

— За що?

— За те, що ти не просто слова говориш. Ти дійсно тут. І я бачу, як ти стараєшся.

Він посміхнувся, взяв її руку і м’яко прошепотів:

— Я хочу бути для Луки тим, чого він заслуговує. І для тебе — тим, на кого можна покластися.

У цю мить Марта зрозуміла — це вже не гра. Це початок їхньої справжньої сім’ї.