Вечеря втрьох

Кухня Марти була наповнена ароматами простих страв — тушкованих овочів, свіжоспеченого хліба і легкого запаху базиліку, що Марта вирощувала в горщику на підвіконні. Вечірнє світло лампи падало м’яким сяйвом на стіл, де вже стояли тарілки, вилки і келихи з водою.

Лука бігав навколо, сміючись і піднімаючи руку, щоб отримати ще трохи сиру на свою порцію. Олег допомагав йому поскладати іграшки, поки Марта накладала суп.

— Мамо, дивись! — Лука раптом вигукнув, тримаючи в руках саморобний паперовий кораблик. — Олег допоміг зробити!

Олег усміхнувся, погладивши хлопчика по голові.

— Ми ж команда, правда?

Марта сіла поруч, дивлячись на них із теплотою. Цей момент — їхній маленький всесвіт, який будувався не словами, а простими діями.

— Знаєте, — тихо сказала вона, — я не думала, що вечеря може бути такою… домашньою.

— Бо це не просто вечеря, — відповів Олег. — Це наш маленький ритуал. Місце, де ми втрьох можемо бути собою.

Лука зупинився на мить, подумав і раптом сказав:

— А ти будеш нашим татом, правда?

Марта поглянула на Олега, трохи збентежена.

Він лише посміхнувся:

— Я дуже хочу бути тим, хто завжди буде поряд. Не просто тато. Той, хто любить і захищає.

Вони всі троє посміхнулися. Лука повернувся до свого супу, а Марта відчула, що десь глибоко всередині з’явилось світло — надія, що вони зможуть стати справжньою сім’єю.

І хоча шлях був ще довгий, цей вечір став початком їхньої нової історії — простої, чесної, і справжньої.