Випадковий тато
Втрьох. І без жодних "ніби"
Олег прийшов без театру. У джемпері, з пакетом, в якому було три йогурти, апельсини й якийсь кумедний набір стікерів з написом «Капітан добрих справ». Лука завив від щастя.
— Мамо, можна він буде жити з нами завжди?
— Ой, Луко, дай хоч зайти, — сміявся Олег, витираючи ноги й переступаючи поріг.
Квартира одразу наповнилась іншим повітрям. Не просто «хтось у гостях», а «ось, це ми — троє». Вона бачила, як легко він вливається в простір: ставить чашку не навмання, а туди, де завжди стоїть інша; зав’язує Луці шнурівку, не чекаючи вказівок; розповідає історію про динозавра, який любив компот.
Вони вечеряли разом — звичайна їжа, трохи хліба, трохи каші. Але з тією самою атмосферою, яка гріє ліпше за суп: “нас троє, і це нормально”.
— Я можу залишитись ще трохи? — запитав Олег, коли Лука заснув на дивані, тримаючи його за пальці.
Марта сиділа поруч. Ні туші, ні нової сукні, ні фільтрів. Тільки вона. І її погляд був найсправжнішою відповіддю.
— Можеш. Бо більше не страшно.
— І тобі не треба більше тягнути все самій, — сказав він, накриваючи її пледом. — Бо ти вже не одна.
Вона поклала голову йому на плече.
І вперше в житті не подумала: а скільки це триватиме?
Бо нарешті дозволила собі думати:
А якщо це — надовго? А якщо… це і є дім?
#1332 в Жіночий роман
#5104 в Любовні романи
#1237 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 06.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
