Випадковий тато
А раптом усе вийде?
Ранок наступного дня почався не зі звичного “мамааа, він на мене криво глянув!”, не з каші на килимі, не з кави, яку вона забуває допити.
Цього разу було інакше.
Вона прокинулась ще до Луки. У квартирі було тихо, вікна пропускали ранкове світло, якесь особливо тепле. Не жовте — а майже рожеве. Ніби світ вмикався не для всіх — а спеціально для неї.
Марта лежала, притиснувши подушку до грудей, і згадувала кожне слово.
Олега. Вчорашню ніч. Ту розмову — без масок. І його доторк. Такий обережний, що змусив її… розсипатися. І зібратися заново.
Вперше за довгий час їй не хотілося тікати в справи. Не хотілося вмикати захисні механізми. Хотілося… відкрити вікно. Зварити чай. Написати йому.
І вона написала:
“Я не знаю, що буде далі. Але вперше за довгий час мені хочеться, щоб щось було. Не гра, не випадковість. А щось справжнє. І якщо ти все ще хочеш — заходь сьогодні. До нас. Не як герой. А як... ти.”
Вона натиснула “надіслати”. І не відчула страху.
Лише тепло.
#668 в Жіночий роман
#2446 в Любовні романи
#532 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 06.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
