=43=

Здається, я заснула. Принаймні коли пролунав скрегіт проржавілого навісного замку я здригнулася і, різко підскочивши, рвонула до дверей, що відкриваються.

Нарешті мене знайшли! Боже мій, як довго!

– Рустам! – Вигукнула я. Але це виявився не Карімов – з порога на мене дивився усміхнений Денис. Одягнений він був у все чорне: чорний спортивний костюм, насунута на очі кепка, рукавички.

– Мої вітання.

– Покидьок! Якого біса ти наробив?! – Не пам'ятаючи себе від злості я кинулася на колишнього хлопця з кулаками. Я була готова в прямому сенсі його вбити і було б те весло трохи ближче ... – Ти розумієш, що ти накоїв? Це стаття! Тебе посадять! І не сподівайся, що я тебе якось вигороджуватиму!

— Ого, я навіть і подумати не міг, що ти така жвава, – хмикнув він, опускаючи на пакет, що прогнив дощату підлогу, і одвічної мережі супермаркетів. – Раніше ти була така тихоня, а зараз просто вогонь.

– Знущаєшся? Тобі смішно? Я змерзла і хочу їсти. А ще цей дикий сморід…

Денис перевів погляд на алюмінієве відро в кутку і гидливо скривився.

– Фу, і справді. Протухлий улов. Хотів коту віддати, але… кота я не маю, – він весело заржав і, підхопивши відро за ручку, відчинив знову двері.

Це ж мій шанс втекти!

Не довго думаючи, я підірвалася вперед і спробувала проскочити під його рукою, але на жаль, Денис спритно затиснув мене передпліччям за шию, ледь не задушивши.

– І куди це ти намилилася? Тут ліс навколо.

– Відпусти мене, бовдур, – я вчепилася пальцями в його руку, відкриваючи собі трохи більше доступу повітря. – Ти ж задушиш мене. Відпусти нагайно!

– А ти сиди смирно тоді, – пригрозив він, відштовхнувши мене від дверей.

З гучним сплеском викинувши весло в озеро, зачинив за собою двері та ввімкнув ліхтар.

– Давай не будемо гризтися, гаразд? Це не вигідно ні мені, ні тим більше тобі. Ти хочеш якнайшвидше до свого мільярдера, а я хочу грошей. Які мені відсипе твій мільярдер, – він звучно гукнув і, опустившись навпочіпки, зашурхотів пакетом. – Якщо що, я тебе не мучив, ось їжі привіз.

Побачивши палицю салямі в животі голосно забурчало.

– Я кілька годин тут просиділа. По-твоєму, це нормально – замикати людей наче звірів у клітку?

– Вибач, у мене не було іншого вибору, – він підірвав целофан і відкусив ковбасу прямо від цілої палиці. – Коли ти прийшла до кафе, мене прямо як осяяло. Ну наче це, по голові яблуком шарахнуло того чувака. Ештейна.

– Ньютона, ідіот.

І ця людина колись мені подобалася? Серйозно?

– Я подумав, що це чудовий шанс зрубати нормальних грошей, – продовжив він з набитим ротом. – До речі, будеш? – Протягнув мені надкусану палицю салямі.

– Їж сам.

– Ну, як знаєш, – і знову відкусив величезний шматок. – Твій мільярдер напевно відвалить за тебе жирний шматок. Відвалить, куди ж він подінеться. У нього там точно грошей кури не клюють, бачив я його особняк. Та й у тебе особиста охорона, гарний одяг.

– Ти справді думаєш, що Рустам ось так просто поведеться на весь цей дитячий садок? Тебе, напевно, вже розшукує поліція. Це не жарти, Денисе, це реальна стаття за викрадення.

– Та облиш, навіщо йому цей галас? Простіше віддати грошей, та й усе. До того ж, мені багато не треба, всього п'ять мільйонів. Квартиру хочу взяти, – прошепотів він мрійливо.

– Хочеш сказати, що вже подзвонив йому та зажадав за мене викупу?

– Поки ще ні. Зараз доїмо та подзвоню. Тільки це, ти там поскули хоч трохи на задньому фоні, гаразд? Поплач. Ну для кращої мотивації.

– Ти точно ідіот, – я торкнулася долонею чола та похитала головою. – Весь твій план зі збагачення шитий білими нитками. Невже ти думаєш, що навкруги лише дурні, а ти один розумний?

– Ну, я ж зумів якось провернути твоє викрадення. Зможу й гроші виманити. Подзвоню, скажу місце, куди покласти суму, потім скажу де забрати тебе. Все просто, – він кинув залишок ковбаси в пакет і витер руки прямо об штанини. Потім піднявся та витяг з кишені телефон. – Як думаєш, міняти голос чи ні?

– Денисе, я чисто по-людськи раджу тобі прямо зараз забути про свою витівку, відвезти мене в те саме місце, де забрав, а самому сховатися. Якнайкраще. Бо…

– Мені потрібні ці бабки і ти найкращий спосіб швидко їх отримати. Де ще я нарию п'ять лямів? Правильно, ніде. Та не очкуй, я тобі нічого не зроблю. Хоча… ти прямо реально нічого така стала, – він сально посміхнувся, і я інстинктивно прикрила груди схрещеними руками.

– Тільки спробуй… І це весло перевірить на фортецю твою порожню голову!

Він знову заіржав та ввів пароль входу на телефоні.

– Та-ак, був у мене тут його особистий номер. А може, ти сама йому набереш? Скажеш, мовляв, так і так, дай грошей.

– Зовсім з глузду з'їхав. Роби, що хочеш, але мене у свої ідіотські махінації не втягуй.

Це насправді нагадувало якийсь сюр: ми з моїм колишнім хлопцем сидимо в якомусь сараї на якомусь озері, і я виконую роль приманки, щоб вимагати викуп із мільярдера Рустама Карімова.

А, ну так: перед цим мене вкрали, приспавши хлороформом.

Чуєш? Тарантіно? У нас тут для тебе намітився гарний сюжет.

Тільки я приготувалася сидіти і слухати, як Денис почне намовляти в телефонну трубку собі на статтю, а я була впевнена, що нічим хорошим для нього все це точно не закінчиться, як раптом почула на вулиці якийсь галас.

Точно! Тупіт ніг.

Люди! Тут хтось є!

Нарешті!