=39=

Вночі я швидко заснула, просто вибилася з сил, тому миттю відключилася. А вранці рано прокинулася та більше не зуміла заплющити очі, поринула у важкі роздуми. Мене бентежила та напружувала поведінка Карімова.

Чого він добивався? Явно нічого такого, що я схвалила б.

Мої губи й досі горіли від його поцілунку. Відчуття здавалися настільки свіжими, живими та реальними, ніби Рустам поцілував мене кілька секунд тому. Пам'ять так і підкидала яскраві спалахи вчорашнього дня. Кадр за кадром.

Ось ми заходимо до пафосного ресторану. Ось опиняємось у бургерній. Карімов спочатку виглядає напруженим, а потім ніби видихає. Ось парк розваг. Ми катаємось на колесі огляду. Їмо попкорн, морозиво, солодку вату.

А далі прогулянка річкою. Нахилився човен. Рустам витягує мене з води та запечатує мої губи своїми. Цілує дико та владно, ніби відкрито заявляє права на власність.

Мене ніхто так не цілував. Я ніколи не відчувала нічого схожого.

За весь час я мала лише одного хлопця. Дениса. Я вперше поцілувалася саме з ним. Тільки це було дуже неприємно. Він лише обслинив мої губи, пробудив усередині рефлекторну гидливість. Після такого бридкого досвіду я не могла більше вірити романтичним фільмам та книгам про кохання.

Там поцілунок описувався ніби щось прекрасне, а насправді на мене чекало жорстоке розчарування. Я не могла повірити, ніби комусь така гидота подобається.

Після поцілунку Дениса схотілося старанно вимити рот милом. Тоді я й вирішила, що не створена для всіх цих утіх. Холодна. Байдужа. То я б і далі думала так. Але минулого вечора все змінилося.

Ох, з Каримовим взагалі все завжди виявлялося інакше, ніж виходило припустити.

Я відчула дуже багато, коли його губи накрили мій рот. Огиди тоді явно не було. Навпаки…

Я забулася, віддалася моменту, прийшла до тями, коли стало занадто пізно.

Мене тягнуло, тягло з цієї темряви з нестримною силою, але я розуміла, що нічого хорошого з цього всього не вийде.

Тільки чи прийняв мою відмову Карімов? Або просто вдав, що приймає? Інтуїція нагадувала, що такі чоловіки легко не здаються та не поспішають відступати від загарбницьких намірів.

Я снідала на самоті, бо Рустам поїхав на роботу ще раніше. Пізніше потягнувся звичний день ув'язнення. Розкішний особняк прокинувся, тут закипіло життя.

– Будь обережніша, дівчинко, – зауважила Пауліна.

– Вибачте? – насупилась я, не розуміючи, про що йдеться.

– Любов сильних світу цього – тяжке випробування. Повір, я знаю, відчула на своєму досвіді.

– Пауліно Валдісівно, та що ви таке кажете? Яке ще кохання?

– Таке, яке може тебе піднести, а може й знищити, причому з однаковою швидкістю та легкістю.

– Ви щось плутаєте, – я нервово засміялася. – Чи жартуєте так?

– Я попереджаю тебе. Ти хороша та світла дівчина, але вижити у світі багатства та не забруднитись не можна. Я не раджу покладати великі надії на Карімова. Він із тих, хто спочатку добивається свого за будь-яку ціну, а потім миттєво охолоне.

– Припиніть, Пауліно Валдісівно. Я жодних сподівань на Рустама не покладаю.

– Бачиш? – Вона посміхнулася. – Він вже просто Рустам. Незабаром ти захопишся та зовсім втратиш почуття реальності.

– Нічого я не втрачу, – заявила твердо. – І я зовсім не захоплена.

– Справді? – Вигнула ідеально оформлену брову. – Зате він тобою захопився. І дуже сильно. Світиться весь. Це відчувається. Особливо коли бачиш все з іншої сторони. Але сильне полум'я швидко згасає.

Хіба справжній вогонь не палатиме вічно?

Мене потягнуло заперечити її твердження, але я не промовила жодного слова, не бачила в цьому сенсу. Нехай думає що забажає. Я не збираюся поступатися залицянням Карімова. Я не погоджуся на його розпусні пропозиції.

+++

Слова Пауліни ніяк не могли вийти з моєї голови. І ніби я розуміла, що все тільки в моїх руках, якщо я не захочу, що нічого ніколи не буде, але не визнавати, що частка істини є, я не могла.

Попри всі аргументи розуму я розуміла, що Рустам мені подобається. Особливо після того, як він відкрився на нашому побаченні, після поцілунку… Все це було настільки дивно та хвилююче, мені потрібно було багато про що подумати. Бажано на самоті і не в цьому будинку. Тому я зібралася та скориставшись послугою водія, поїхала до невеликого кафе у центрі. Недороге та затишне, я була там лише раз, але враження залишилися найприємніші.

Я зайняла невеликий столик біля вікна, взяла меню та почала гортати глянцеві сторінки з десертами. Від чогось розігрався дикий апетит. Всі ці тістечка та профітролі, ароматна кава…

Водій виявив неймовірну тактовність та на моє прохання залишився спостерігати за мною з машини, я ж у свою чергу пообіцяла не відлучатися нікуди з кафе.

Якщо так подумати, то навіть із такими здавалося б зовсім складними людьми з далекого від мене світу можна порозумітися…

Цілком недоречно я раптом згадала про поцілунок та відчула, як обличчя запалало Все-таки мені сподобалося, заперечувати це було безглуздо.

– Що-небудь обрали?                                           

У першу секунду мені здалося, що це обман слуху та до того ж зору, тому варто було мені обернутися та поглянути на офіціанта, я не повірила своїм очам.

Денис.                                                                  

Мій колишній? Тут?                                          

– Ти що, мене переслідуєш? – це було перше, що спало на думку. Перше і здавалося б дуже логічне припущення. Я кинула швидкий погляд у вікно – Микола копався у телефоні, і це було добре, не хотілося привертати до себе зайвої уваги. Він обов'язково передасть Рустаму, той накаже, щоб я знову сиділа в чотирьох стінах...

– Що ти тут робиш? – я відвернулася від вікна та навіщось навіть понизила тон. – Стежиш за мною?

– Працюю, як бачиш, – він окинув поглядом свій коричневий формений фартух.