=34=

Гарна вона. Мила. Ніжна. Трохи кумедна. На кошеня схожа. Спочатку шипить та випускає пазурі, але все одно добра, ранима, ласкава. Як перед такою можна встояти?

А ще цікаво, що в дешевій забігайлівці вона миттю перетворилася на іншу дівчину. Видихнула, розслабилася, повністю змінилася. Різко зникло напруження.

Знав би – одразу б сюди привів.                           

Я навіть наплював на заходи безпеки. Мої люди звідси нікого не вигнали, не розчищали територію, коли ми прийшли. Охоронці розійшлися по залі, оперативно зайняли наглядові пости, але народ довкола не чіпали та не пресували.

Тут стояв жахлива сморід пересмаженої олії, грала безглузда музика. Спершу я відчув себе повним ідіотом, а потім перестав помічати деталі. Дивися лише на Лазареву та мені стало зовсім начхати на світ навколо.

Я миттю глянув на тацю з нашим замовленням. Високі картонні склянки із солодкою газировкою, величезна порція картоплі фрі, два здоровенні бургери, які прямо сочилися кетчупом та майонезом.

Я не поспішав братися за їжу. Не збирався ні на що відволікатися. Мені подобалося спостерігати за Лазаревою.

Це б прозвучало дико, зате було абсолютною правдою.

Я… би з'їв її. Жадібно. Вгризався поглядом. Впивався. Я би ловив кайф від її сяючих очей, від легкої посмішки, від того, як вона поправляла волосся.

Чорт, і чому вона переймалася? Взагалі все одно яка там у неї зачіска. Хоч довгі пасма, хоч короткі. Дівчина виглядала шалено. Я раптом зрозумів, що ніколи не розглядав жінку настільки уважно.

Усі проходили повз. Пролітали як тіні. Одна змінювалася іншою. Другою, третьою, четвертою. Я ніколи не рахував, не надавав жодного значення нікому з них.

А тут як прибило. Прошибло. Дивне та незрозуміле, нове почуття. Я поки що не хотів копати глибше та розбиратися з цим. Просто насолоджувався моментом.

Вона навіть цей величезний бургер їла гарно. Якось по-особливому. Кетчуп стікав по її маленьким тонким пальцям, а в мене в роті збиралася слина.

– Ви чомусь нічого не їсте? – Раптом запитала Лазарєва і насупилась. – Вам не подобається? Неприємно? Гидко?

Дурна. Вона не помічала, не розуміла. А я виявився не набагато розумнішим, сам уже ні чорта не розбирав.

– Залюбувався, – відповів як є.                           

– Чим це?                                                                    

– Тобою.                                                      

– Не смішно, – підібгала губи. – Звичайно, після того шикарного ресторану тут все виглядає убого, але бургери тут найсмачніші. Даремно ви не скуштували свій.

– Скуштував.                                                      

Сказав та зрозумів, що знову зовсім не про їжу думаю.

– Але час перейти на "ти", – додав та посміхнувся. – Чи я здаюся тобі старим? Тож стільки поваги у зверненні?

– Ні, що ви, – замотала головою. – Ви дуже молодий. Виглядаєте не старше за мене. Ну, тобто ви не здається хлопчиком, але просто я…

Вона замовкла. Відклала бургер та зробила кілька великих ковтків солодкого напою. Я не міг припинити її вивчати. Намагався відстежити кожен жест.

– То ти скуштуєш бургер? – Вигнула брову.

Я відповів на цю пропозицію дією. Стиснув булку та вп'явся зубами.

Ха. І справді смачно. Крім майонезу, тут явно є особливий соус або приправа.

Я сам не помітив, як за кілька секунд розправився з бургером. Але голод нікуди не зник. Щоправда, я розумів і раніше, що цей голод не по їжі. Інший, набагато серйозніший та глибший.

– Як тобі? – Запитала Лазарєва.                           

– Страшенно смачно.                                                 

Але ти набагато смачніша.Твої яскраві очі. Нахабно підняте підборіддя. Пухкі губи. Твоя манера триматись. Хода. Твої жести.

Диявол роздери, як же сильно тягнуло тебе з'їсти.