=33=

Я відчула незручність, щойно ми під'їхали до ресторану, навіть розкішний фасад тиснув та викликав суперечливі емоції. Я ніколи не бувала в подібних місцях, але багато чула про них від Лізи, особливо часто в її розповідях йшлося про цей самий заклад.

Ресторан "Кришталь". Тут збиралися відомі люди. Справжні зірки, найвпливовіші політики, серйозні бізнесмени. Еліта столиці.

Карімов відчинив дверцята і допоміг мені вийти з автомобіля.

Чоловік явно відчував себе як риба у воді, рухався дуже впевнено. Мабуть, його настрій передався мені.

Мармурові сходи. Позолота. Все буквально сяяло, іскрилося, рівень пафосу та розкоші зашкалював.

Охорона на вході та по периметру навколо будівлі. Напевно, статус гостей зобов'язував вживати певних заходів для безпеки відвідувачів.

Двері відчинив швейцар, причому з таким виглядом, наче відкривав перед нами ворота королівського палацу.

Опинившись усередині, я заплющила очі.           

Блиск засліплював. В прямому сенсі. Стільки кришталю та стразів я не бачила ніколи в житті. А може, це було не просто сяюче скло? Може то все справжні діаманти? Я в такому навряд чи розбиралася.

– Пане Карімов, – адміністратор розплився в улесливій посмішці, він явно зрадів такому візиту. – Дозвольте вас провести.

Рустам Тигранович лише хитнув головою.         

А я подумала, що могла б зомліти, якби він не підтримував мене під лікоть та не вів за собою.

Тут було не так багато людей, як на тому прийомі, але я все одно відчувала моторошну напругу.

Я тут чужа. Абсолютно чужа.                               

Я чітко розуміла, що не маю бути тут. І я знала, решта людей це теж відзначають. Я відчувала погляди на собі. Мене не розглядали прямо, тільки нишком. Створювалося відчуття, ніби ніхто не наважувався прямо поглянути на супутницю Карімова, але тишком нишком все одно оцінювали.

Я зайняла місце за столом та спохмурніла, побачивши величезну кількість різних ножей та виделок. Ні, я розуміла, як користуватися звичайними приборами, але тут їх було штук десять, причому різних розмірів та форм, а ще поряд були зовсім незрозумілі мені інструменти.

Може це призначалося для морепродуктів?          

– Рекомендую вам бао зі свинини з картоплею в глазурі з каоліну та чорнилами каракатиці, – заявив офіціант.

Та й то лише на початку.                                           

Продовження його промови я виявилася не в змозі запам'ятати. Одна назва звучала дивніше за іншу.

“Тартін з рикоттою”, “філе ягняти зі смаженою полентою та пеперонатою”. Половини слів я просто не знала та навіть раніше не чула. Омари, кальмари, рапани. Мідії, креветки, устриці. Тут я хоч мала уявлення про що мова, нехай раніше не куштувала нічого такого.

Карімов зробив замовлення, а я навіть не зрозуміла, що він обрав.

– Ти напружена, – промовив Рустам Тигранович. 

Я закусила губу.                                                      

– Тобі тут не подобається?                                   

– Я до таких місць не звикла, – зізналася як є. – І якщо чесно, я краще завітала би у кафе на бульварі. Хоча там подають звичайні бургери, а не страви, які відносяться до високої кухні.

– Бургерна? – Він вигнув брову.                               

Чудово. Я запропонувала мільярдеру поїсти бургери. Він розсміяється мені в обличчя та буде абсолютно правий.

– А знаєш, чудова ідея, – посміхнувся Карімов. – Я давно нічого такого не куштував.