=32=

Що він задумав?

Ця думка не давала мені спокою, доки я збиралася на… побачення?

Подібне слово звучало дико та дивно навіть у моїй голові, нагадувало божевільну та абсолютно нереальну фантазію.

Карімов запросив мене на побачення. Навіщо? Ні, я могла переконати себе, ніби це звичайна зустріч, але усвідомлювала, що в такої людини як мій босс вистачає різних занять, але тут він раптом вмить перебудував плани, взяв вихідний. Чому? Занадто багато питань витало в повітрі, а відповіді на них я не могла знайти.

Про працездатність Карімова ходили легенди. Хтось стверджував, ніби чоловік взагалі не спить, тому завжди перебуває на крок попереду та легко оминає своїх конкурентів. Він не відпочивав, не розслаблявся, постійно перебував у стані абсолютної бойової готовності, тому примудрявся відбивати найвитонченіші та віртуозні атаки.

Раніше я не особливо замислювалася про подібні речі, але зараз вся раніше почута інформація мимоволі виринала в пам'яті. Уривки фраз, уривки випадково почутих по телевізору інтерв'ю. Я все частіше міркувала про цього чоловіка, раптом з жахом упіймала себе на думці про те, як він витіснив все інше, заполонив розум собою.

Гаразд, можливо, я справді надумала все?

Ну, яке ще побачення?

Маячня.

Він просто вирішив пообідати разом. Напевно, захотів краще познайомитись з тією, хто може стати матір'ю його дитини. Цілком логічно, якщо посудити тверезо.

Я відчинила шафу та довго перебирала вбрання. Раніше речей було не так багато, тож я особливо не замислювалася над вибором, а тепер очі розбігалися.

Тішило те, що ми хоча б не вирушимо на черговий пафосний прийом, де я знову відчую себе зовсім чужою. Я змінила кілька нарядів. У кожному мені щось подобалося. Ніколи не помічала за собою такої прискіпливості до одягу.

Напевно, далося взнаки те, що речі надто дорогі. Я до таких не звикла, ось сумнівалася.

Хоча якщо вже дуже чесно, мені раптом захотілося виглядати ідеально. Так, як тоді коли Карімов вивів мене у світ. Я досі пам'ятала його погляд, що вивчає, палає вогнем.

Втім, чоловік завжди пильно дивився, ніби хотів проникнути в думки, в душу.

Я зачинила дверцята величезної шафи та роздратовано підібгала губи.

Та яка різниця, сподобається моє вбрання Каримову чи ні?

Підійшла до дзеркала, рефлекторно поправила волосся і знову насупилась.

Я що, прикрашаю себе лише заради нього?

Дурниці. Наївна поведінка. А треба було вивчити ситуацію тверезо. Карімов запросив мене пообідати. Крапка. Це не побачення. Найпростіша зустріч.

Так. Точно. Звичайна зустріч із мільярдером.

Двері відчинилися, змусивши мене буквально підскочити від несподіванки.

– Ганно…

Карімов явно збирався сказати ще щось, але раптом замовк. Застиг на порозі, ніби вкопаний.

Зате мені на думку відразу спало дуже багато слів.

– Чому вриваєтеся без стуку? – Запитала і схрестила руки на грудях. – Ви могли застати мене зненацька. Я ж збиралася на зустріч та переодягалася.

– Ну голою я тебе вже бачив.

Він посміхнувся так, що я миттєво почервоніла.

– Не нагадуйте, – кинула похмуро.

Карімов рушив уперед і наблизився впритул.

– А ти бачила мене, – у хрипкому голосі з'явилися нові, зовсім незвичні ноти, від яких по моєму тілу пробігло нервове тремтіння. – Ми розрахувалися.

– Я хочу про це забути.

– Виходить успішно?

– Ви просто нестерпний.

– Ні, нестерпна тут тільки ти, коли звертаєшся до мене на “ви”.

– Вибачте, звичайно, але інакше я...

– Ходімо.

Карімов владно підхопив мене під руку.

Це ж треба вміти так чіпати. Наказувати кожним жестом, кожним рухом. Присвоювати та підкоряти.

– Автомобіль вже подано.

Я насилу видихнула. Напружилася від обпікаючої близькості цього небезпечного та впливового чоловіка.

Я відчувала, що зустріч не пройде легко та взагалі, незрозуміло ще до чого все це нас приведе.