=30=

Ситуація з Лізою вибила мене з колії і я сама того не бажаючи розплакалася в спальні у Карімова. Просто варто було згадати, як Лізка лежала тут зовсім гола... Я ж їй насправді вірила.

Коли я повернулася до спальні, вона пхала в сумку свій халат. Вона не виглядала так ніби відчувала хоч якусь провину, і я в черговий раз докорила собі за надмірну довірливість.

Мав рацію Рустам Тигранович, треба вже розплющити очі на дійсність. Згадавши нашу розмову, я посміхнулася. А він може бути іншим, виявляється. Чуйним, і навіть зовсім не таким зарозумілим. Отакий він мені подобався. Ну не те щоб, як чоловік… Судячи з того, як спалахнули щоки, брехати я не вмію. Навіть собі.

– Нічого особистого, Аню, – застебнувши блискавку, промовила Лізка. Судячи з того, що сумка її ніби стала візуально товстішою, вона не погребувала прихопити з ванної рушники і флакони шампунів. – Я просто знаю, що ти свій шанс все одно профукаєш, вратиш цього мужика, тому ні собі, ні людям.

– Ти не просто око на нього поклала, ти в ліжко до нього залізла! На твою думку, це те, на що купиться такий чоловік, як Рустам Тигранович?

– А на що? – Вона бридко реготнула. – Мужикам подобаються жіночі принади та повна розкутість у ліжку. І вже точно не манірність і відданий погляд оленя Бембі. Просто в мене часу не було добре продумати, довелося діяти швидко. Не будь тут тебе, я б взяла його як слід в оборот.

– Якби не було тут мене, тебе б точно не було, – виплюнула я так обурено, що сама здивувалася своєму тону. – Зібрала речі? Провалюй. І будь добра викласти все, що стягнула. Людина проявила доброту, притулила тебе вдома, а ти...

– Лазарєва, ти що, закохалася в нього, чи що? – губи Лізки розпливлися у нахабній усмішці. – Та точно закохалася! Даремно. Він же тебе просто використовує як інкубатор, нафіг ти йому не потрібна. Ти сліпа чи що? Бачила, яка в нього наречена? Вибач, але ти на її тлі зовсім ніяка. Ти йому народиш, він дитинку собі забере, а тобі нічого не буде. Хоча заплатить, напевно, добре.

– Йди звідси! Я зараз охорону покличу!               

– Та йду я вже, – пробурчала вона, перекидаючи ручки важкої сумки через плече. – До речі, нікуди мене з квартири не виганяли, я сама пішла. Добре, що ключі ще не віддала, є куди повернутися.

– До сина Зої Пални підселишся? – запитала я. Але Лізка лише посміхнулася, переступаючи поріг моєї кімнати.

– Немає в неї жодного сина, мені просто привід потрібно було для тебе придумати.

Яка ж вона стерва!                                                

Я вилаялася вперше в житті та чомусь відчула себе добре. Такі як Лізка іншого епітету не заслуговують. Рустам Тигранович одразу її розкусив, а мені стільки часу для цього знадобилося! Буде мені тепер уроком.

Несподівано відчинилися двері та в мою спальню заглянув Карімов. На щастя, тепер на ньому був одяг.

Згадавши, що я нещодавно побачила, знову мимоволі почервоніла.

– Пішла вона?                                                      

– Так, щойно спустилася. – І, може, в якійсь іншій ситуації я б так ніколи не вчинила, але тепер хотілося зробити їй у відповідь якусь гидоту. – Здається, вона щось у вас стягнула, накажіть, щоб її добре обшукали.

Замість відповіді Карімов усміхнувся. Здається, його уроки не пройшли даремно.