=28=

– Аня, слухай, може мені губи накачати?

Я майже не слухала Лізу, але вона схопила мене за плече та затрясла.

– Аня, ти взагалі тут? Та що з тобою таке коїться? Мені термінова порада потрібна, а ти морозишся.

– Вибач, – відповіла наче автоматом. – Яка саме порада?

– Ну губи, – вона виразно надула рота. – Подивися. Накачати чи ні? Нині крута техніка є. Називається "ТП".

– Це що таке?                                                  

– Реально не знаєш? Ну, ти даєш, Ань. Найкраща техніка, наймодніша, всі наші зірки роблять. "ТП" ну. Невже ти не здогадуєшся, що це означає?

– Що?                                                                        

– "Типова принцеса"! – урочисто оголосила Лізка.

– Нормальні в тебе губи.                                      

– Ні, – насупилась подруга. – Тонкуваті. Взагалі, я собі все зробила б. Вилиці підкололи, а ось тут би кути зробити. Ех, роботи багато. Мені тільки з грудьми пощастило, самі виросли.

Я промовчала. Думки помчали далеко.                

Чому Карімов так дивно дивився на мене? Чому говорив усі ці двозначні фрази?

Добре хоч вдалося домовитися про те, що медичний огляд проведе жінка. Але варто подумати, що мене особисто почне оглядати Карімов, як кидало в жар від жаху. Кошмар. Що він за людина? Додумався до такого.

Ким він мене уявляє? Річчю, яку можна використовувати як завгодно?

Ліза знову схопила мене за плечі.                   

– Аня, ну Аня, порада потрібна.                             

– Слухай, все нормально з твоїм обличчям.          

– А треба не просто "нормально", а "круто". Ось ти вже влаштувалася, знайшла чудового нареченого. Я ось поки що в пошуку, треба якось крутитися.

– Що значить “влаштувалася”? – Здивувалася її словами. – Кого це я знайшла?

– Боса.                                                               

– Жартуєш?                                                    

– Ань, ну я ж не дурна, – розвела руками Лізка. – Бачу, як він дивився на тебе.

– Як?                                                               

– Очами жер.                                                     

– Нісенітниця, – скривилася. – Коли ти встигла це збагнути? Ти ж тільки пробігла повз. Там така відстань, що нічого не розглянути.

– А я повернулася та затрималася. Адже цікаво. Бачила, як він тебе до комода притис, трохи зверху не навалився.

– Ліза, припиняй, – насупилась. – Я йому зовсім не подобаюсь.

– Аня, ти мене дивуєш, – засміялася. – От ти б краще вхопилася за нього, поки можливість є, а заразом могла б познайомитися з його друзями. Там же багато інших мільярдерів. Є в нього друзі?

Мені згадався Залмаєв з шаленою пропозицією полетіти на острови.

– Є, – відповіла я. – Тільки вони всі дуже дивні.

– Та яка різниця, – відмахнулась Лізка. – Головне – правильно такого обробити. Дивись, уважніше будь, щоб боса не забрали. Мисливець навколо статусних мужиків завжди багато, тільки й треба тих дівчат відганяти.

Я зрозуміла, що марно доводити подрузі, ніби мене та Карімова не пов'язує нічого, крім безглуздої ситуації з ЕКЗ. Сподіваюся, скоро з'ясується, що процедура провалилася, а отже, вся ця жахлива історія закінчиться.

– Як думаєш, бос не буде проти, якщо я приєднаюся до вас за вечерею? – запитала Ліза.

– Ні, – відповіла, навіть не подумавши.      

Хоча чого б це Карімову заперечувати? Взагалі, якщо посудити, він не питав мене, чи хочу я опинитися за одним столом з Ілоною, тому цілком зможе потерпіти присутність моєї подруги поруч.

Втім, потім я обірвала такі зухвалі думки. Карімов – господар будинку, він і встановлює порядки, а я тут незрозуміло в якому положенні. Чи то полонянка, чи то інкубатор.

Від думок ставало дедалі гірше, але не думати я не могла. Занадто туманним уявлялося моє майбутнє і мені зовсім не подобалося.

+++

– Рустам Тиграновичу, дякую, що погодилися прийняти мене у своєму будинку. Я ніколи цього не забуду. Як тільки з'явиться можливість, я віддячу вам якнайкраще.

Лазарєва мовчала, дивилася в тарілку та мляво колупала листя салату. Зате її подружка не закривала рота ні на секунду, дякувала мені безупинно, розхвалювала мої вчинки на різний лад з такою пристрастю, що це починало втомлювати. Я не вслухався в це пафосне марення, але частина фраз долітала до мене проти волі.

Про що думала Лазарєва?                               

Я налякав її своїм натиском? Збентежив? Чи вона взагалі сумує за своїм колишнім хлопцем?

Той нікчема. Він зовсім не заслуговував на таку дівчину. Я вивчив його досьє. Хоча було б що вивчати. Дрібна сошка. Ні освіти, ні роботи. Незрозуміло, за чий рахунок він жив. Видно, клянчив гроші у своїх дівчат. Невже Лазарєва йому допомагала?

Мені ставало нудно від однієї думки, що вона була з цим… хм, з такою гниллю. Красива. Чиста. Невинна. Недосвідчена. А раптом я в ній помилявся? З нею всі мої принципи та поняття разом починали збоїти. Я міг легко упустити суть.

– Рустаме, – промуркотіла дівка, підскочивши на ноги. – Тиграновичу. Дозвольте я трохи за вами догляну.

Вона схопила тарілку, почала накладати мені їжу, при цьому схилилася так, що її груди практично уткнулися в моє обличчя.

– Досить, – промовиви я, відсторонюючи нахабну дівчину.

– Ой! – скрикнула та. – Ложка впала, зараз підніму.

– Не варто, – холодно заявив я. – Слуги без вас розберуться.

Та дівку було не зупинити. Вона вже ковзнула під стіл і нишпорилася там у пошуках клятої ложки.

– Рустам Тиграновичу, – буквально заспівала моє ім'я. – Я можу бути дуже вдячною. Ось побачите.

Кумедно. І з чого дівка вирішила, ніби столовий прилад завалився прямо в мої штани? Вона пройшлася пальцями по штанині, від колін до стегон. Вхопилася за шкіряний ремінь. Від такої спритності я очманів.