=26=

І знову кабінет лікаря, знову ці світлі стіни та запах, властивий лише лікарні. Навіть найдорожчій та найбільш розкрученій.

Сьогодні в мене взяли купу різних аналізів і поставили безліч питань, частина з яких була вкрай незручною.

Лікар був молодий, але судячи з перерахованих регалій, що вже заслужив на довіру. Він слухав мене з серйозним виразом обличчя, перепитував, якщо щось було незрозуміло та взагалі поводився вкрай професійно. Але мені все одно стало дуже незручно.

– Отже, ви стверджуєте, що у вас ніколи не було статевого акту, та вам провели процедуру ЕКЗ?

– Саме так! Ви ж брали всі ці аналізи, подивіться самі, вагітна я чи ні!

– По-перше, результати ще не готові, та навіть коли ми їх отримаємо, вагітні ви чи ні ми навряд чи дізнаємось. Пройшло ще дуже мало часу.

О ні. Єдине, що вселяло оптимізм перед візитом сюди, що скоро я дізнаюся напевно про своє становище. А тепер, виходить, доведеться ще чекати? Перебувати в цьому будинку наче на пороховій бочці. Поки туди є доступ у цієї Ілони, я дуже ризикую. Це спочатку вона обрізала мені лише волосся, а що буде потім? Наступного разу вона піде набагато далі. Така ненормальна. Що як її чимось не влаштують мої руки чи ноги?

Карімов сказав, що більше безперешкодно відвідувати його володіння вона не зможе, але там залишилася наскрізь продажна прислуга. Дивно, стільки камер та охорони, але я не могла відчувати себе повністю у безпеці.

Добре, хоч Дениса не впустили. Я досі не могла викинути сцену біля воріт із голови.

Та як йому тільки совісті вистачило повернутися! Не знаю точно, хто приклав до його приїзду руку, але я не була рада його бачити.Може, тільки в першу секунду, несвідомо. Адже колись мені здавалося, що я відчуваю до нього якісь почуття. Тепер зрозуміла, що то були дурниці. Сцена з моєю найкращою подругою це тільки підтвердила.

Втім, саме зараз згадувати це не хотілося, на кону стояли інші, важливіші речі.

– І коли стане відомо, чи вагітна я чи ні?          

– На десяту добу вже можна здати кров на ХГЛ. Я випишу вам направлення. А поки що роздягайтеся, – просто кинув він, роблячи якісь позначки у моїй медичній карті. – Ось там, будь ласка, за ширмою.

– У якомусь сенсі – роздягайтеся? – я відчула, як округлилися мої очі. – Я не буду перед вами роздягатися!

Лікар підвів на мене стомлений погляд.             

– Це ще чому?                                                             

– Ну ви… Ви чоловік!                                                 

– Насамперед я лікар.                                              

– Вибачте, але я піду, – я різко підвелася та, схопивши свою сумочку, побігла на вихід.

– Стривайте, Ганно Іванівно. Я повинен…           

Але я навіть не стала слухати – кулею вилетіла з кабінету, ледь не налетівши на громилу-охоронця, якого приставив до мене Карімов. Як він сказав: "для моєї ж безпеки". Ну, нібито запобігти нападкам колишнього. Але я просто розцінила його жест як "цілком прогнути тебе під себе". Вдома та павучиха, тут цей бугай з дурним виразом обличчя.

– Колю, ми їдемо! – кинула я, прямуючи до ліфтів.

Бугай слухняно підвівся і пішов слідом.              

– Ганно Іванівно! – пролунало обурене за спиною, але я тільки прискорила крок.

Бракувало ще щоб якийсь сторонній мужик мене оглядав... Ну ні. Нізащо! Гаразд ще минулого разу була жінка, але сьогодні… Мені начхати, скільки в нього там практики, досвіду та іншого. Огляд – нізащо. Я розуміла, що Карімов розлютиться, я сильно ризикую, але переступити через сором не змогла.

До будинку ми дісталися дуже швидко і частину шляху я дрімала, а коли машина під'їхала в монолітних воротах, побачила сумку, що розташувалася на…

– Лізко! – я просто очманіла. Попросивши зупинити біля паркану, вийшла з машини і, не зважаючи на незриму тінь за спиною, підійшла до подруги. – Нічого собі. Ти що тут робиш?

– А ти ще питаєш? Ти зникла невідомо куди, ні слуху від тебе, ні духу. Може, тебе тут взагалі вбили та розділили на органи, – при цьому вона зиркнула на Колю і понизила тон. – А це ще хто такий?

– Це Коля, мій… Він знаходиться поруч. Про всяк випадок.

– Охоронець? Особистий? – очі Лізки заблищали. – Круто! Як у кіно!

Я зітхнула, а потім повернулася до головного питання.

– Якщо хвилювалася, могла б просто зателефонувати на номер будинку Карімова. Знайшла якось адресу, телефон би точно розшукала.

– Ой, адресу знайти то ще був квест. Довелося поколупатися в кабінеті Ізергіль. Я сильно хвилювалася, вирішила, що по телефону не те, я хотіла тебе побачити і точно переконатися, що ти в повному порядку, вона відійшла на крок назад і оглянула мене з голови до ніг. – Речі нові, інша зачіска. А ти вже змінилася.

– Дякую, звичайно, за турботу, але не варто було проходити такий шлях… у мене все нормально.

Про свої пригоди я вирішила промовчати. Коля стояв прямо за спиною, хто знає, може він передаватиме Карімову кожне моє слово. Швидше за все так і станеться.

– Та облиш це, ми ж подруги! – діловито покивала Лізка. – Хто як не я. Година електричкою – це не так вже й багато.

– А у сумках що? – я кивнула на два величезні картаті баули. – Сподіваюся, не гостинці?

– А, це… То таке, – зітхнула подруга. – Мене з квартири виперли, уявляєш?

– Та як же це?! Чому?                                       

– Чорт знає, хазяйка сказала, що син її з нареченою з Мурманська повернувся і жити йому нема де.

– Я навіть не знала, що Зоя Пална має сина…

– Та ось я теж не знала, – Лізка знову зітхнула і опустила сумний погляд на свої пожитки. – Тепер не знаю ось, куди податися. Я ж гроші наперед за місяць їй віддала, решту вона не повернула... На вокзал доведеться, може...

– На вокзал? Да ти що! Там холодно, брудно. Небезпечно зрештою! – ахнула я.

– А що ще робити? У столиці у мене родичів нема. Друзів також. Тільки одна ти залишилася…