=25=

Денис розтиснув пальці, мабуть, від несподіванки. Я заліпила йому ляпаса та відскочила вбік.

–  Не смій мене чіпати! – випалила гнівно.

Я почала витирати обличчя долонею, сподіваючись хоч би так стерти мерзенні відчуття від контакту з колишнім.

– Віддай мені мою дівчину, – заявив Денис, звертаючись до мого боса.

– Я не твоя…

Договорити не встигла, скрикнула від несподіванки. Величезний кулак промайнув перед очима. Карімов врізав моєму колишньому так, що той, видавши дивний звук, звалився прямо на землю.

– Ви... що ви вбили його?

– Вирубав, – похмуро кинув Карімов і підхопив мене під лікоть, потяг убік будинку.

– Ви всі проблеми вирішуєте через насильство?

– Що це за дурень? – гаркнув, ігноруючи моє запитання.

– Мій колишній хлопець.

– Звідки він тут узявся?

"Від Ілони!" – так і кортіло вигукнути, але я стрималася, розуміючи, що даремно витрачу час та всеодно нічого не зможу довести.

Хоча Денис міг приїхати й сам. Тепер я починала сумніватися.

– Я не знаю, – зітхнула я. –  Ви мені зараз руку відірвете!

Карімов відразу послабив хватку, але відпускати не став.

– Ти не знаєш, – процідив крізь зуби. – А хто тоді знає?

Я промовчала, просто виразно подивилася на нього.

Це ж його особняк, ось хай сам розбирається що до чого.

– Без охоронців більше не вийдеш, – скзав Карімов та заштовхнув мене назад до моєї кімнати. – Ніхто не торкнеться того, що належить мені.

Я заціпеніла від шоку. Ні, Карімов і раніше поводився як варвар, схиблений на контролі над своєю власністю, але тепер вимовив все прямо.

Я належу йому. Я – його. Річ. Так він вважає?

Чоловік зачинив двері, перш ніж я все усвідомила і встигла обуритися від такого ставлення.

+++

Колишній хлопець. Так вона мені сказала?

Я стиснув зуби, щоб не вибухнути. Кулаки свербіли, тягнуло обробити цього нахабного виродка як відбивну. Я б і на стейки його порізав із величезним задоволенням.

– Ваше замовлення, – розплився в посмішці офіціант. – Приємного апетиту, Рустаме Тиграновичу.

Я вирушив у ресторан, просто щоб не зірватися, вирішив розвіятися та відволіктися. Якби залишився вдома, то вдерся б до кімнати дівчисько, і чорт знає, чого б там навернув.

Від одного виду того, як якийсь клятий упир лапає її, притягує до себе та слинить її шкіру, роззявивши пащу, мене реально розірвало від люті. Не пам'ятаю, щоб колись раніше відчував такий гнів. Думав, Залмаєв розлютив на прийомі, але помилився. Навіть порівнювати було безглуздо. Зараз усе всередині палахкотіло.

Що зі мною коїться?

Ця Лазарєва так дивно діє на мене, плутає, наганяє дурман на мою свідомість, створює в голові тягучий морок.

Звичайне дівчисько. Проста покоївка…

Тільки диявол роздер, мене щоразу накриває поруч із нею, накриває чимось дивним.

А може, Ілона має рацію? Може, тут справа нечиста? Що якщо Лазарєва досвідчена маніпуляторка?

Я чув такі історії, мисливці за статками часто провертали афери, залишаючи моїх колег та бізнес-партнерів без гроша в кишені. Сам я над цим лише сміявся, вважав таких простофиль слабаками.

Ну як стороння дівка може влізти у душу? Маячня. Як можна переписати весь свій статок на когось та залишитися з голою дупою?

Тепер я починав розуміти.

Лазарєва все ближче підбиралася до мене. Начебто ні чорта особливого не робила, але влаштовувала такі стрибки та гойдалки, яких я раніше не відчував. Я взагалі багато чого не відчував довгий час, зате зараз мене роздирало на шматки від емоцій.

Я б і Залмаєву морду набив. Свідки завадили. Але нічого, я впорався з ним пізніше, зірвав йому всі контракти одним махом.

Покидьок. Знатиме, як лізти на моє! Острів він купив. Незабаром продасть усе, щоб вилізти з кредитів, які я йому забезпечив. Я йому влаштував Мальдіви, нехай тепер насолоджується.

Але цей ось обірванець із села. Ігнатов чи як там його? Він перейшов межу. Я зрадів, що нас розділила огорожа. Врізав йому скоріше, інакше просто придушив би на місці.

Я зрозумів, що готовий задушити будь-кого, хто вирячився на Лазарєву, а вже тих, хто до неї торкався, я б розмазував прямо по асфальту.

Вирячилися багато, і лапи тягли. По ходу в результаті мені довелося б прикінчити більшу частину чоловіків у країні.

Я посміхнувся.

Безумство.

Думки про те, що Лазарєва могла змовитися зі своїм хлопцем, щоб обвести мене навколо пальця, остуджували запал.

Хоча ні. Ні чорта вони не остуджували. Я тільки дужче шаленів.

Далося мені дівчисько. Чому я ніяк не можу викинути її з голови?

– Любий, чому ти не відповідаєш на мої дзвінки?

Ілона підсіла за мій стіл.

– Відпочинь.

– В якому сенсі?

– Ти мене втомила.

– Рустам, ну ти чого, – потяглася до мене, але завмерла під моїм поглядом. – Сьогодні охорона не пустила мене до нашої оселі.

– У мій дім.

– Що це означає?

- Тобі час їхати до Італії. Куди ти там збиралася? До Мілану?

– Рустаме, – продовжила канючити. –  Це що, та покоївка на мене наговорила? Не слухай. Вона намагалася обікрасти мене, стягнула мої…

– Яка ще покоївка? – обірвав її.

Та відразу все зрозумів сам. Покоївка. Ну, зрозуміло. Виходить, це і справді витівки Ілони.

Лазарєва. Історія з обрізаним волоссям. Дівчина засмутилася, але дарма, їй з новою зачіскою було добре, нічим не гірше ніж з попередньою. Хоча я б не відмовився накрутити ті довгі пасма волосся на кулак і…

– Пішла геть!

Я сам не знав кому це кажу. Ілоні? Чи нісенітницям у своїй голові?

Яскравий образ Лазарєвої нікуди не подівся з моїх думок, лише покрутив пальцем біля скроні та розреготався.

Дівчина зводила мене з розуму. І чорт, найжахливіше – мені це все було в кайф. Вона розлючувала мене до безумства, але хвилювала ще навіть сильніше.