=24=

– Анюто, як же я радий тебе бачити!

Від цих слів моє серце болісно стислося.

– Тут така охорона. Всередину не пробратися. Я намагався! Присягаюся. Я так шалено за тобою сумував. Дня не минало без думок про тебе. Яким ідіотом я був, коли дозволив, щоб ти поїхала до столиці. Рідна моя, кохана дівчинка, я просто розлютився. Я повівся як повний придурок. Впустив тебе.

– Денисе, – тільки й змогла вимовити я.

Ноги підкосилися, але я встигла вхопитись за лози огорожі, зберегла рівновагу дивом. Гарячі чоловічі пальці миттєво накрили мої долоні на ґратах, стиснули настільки сильно, що руки занили.

– Аня, Анюта...

Чоловік потягся вперед, щоб поцілувати мене, але я відвернулася і гарячково замотала головою.

– Денисе, припини!

– Невже ти досі сердишся на мене?

– Ти це серйозно питаєш?!

Денис Гнатов анітрохи не змінився. Такий самий нахабний і самовпевнений, як і раніше. Я була наївною дівчиною, коли вважала, що перший бабник на селі виправиться, зміниться, зберігатиме мені вірність.

– Анюто, ну ти що?

– Я – нічого, – відсахнулася від воріт. – А ось ти навіщо сюди з'явився?

– За тобою.

– Досить, Денисе. Як у тебе язик повертається говорити все це після того, що ти накоїв?

– Ань, то була випадковість.

– Випадковість? – Випалила вражено. – Ти просто йшов городом, а потім випадково впав у кущах на мою найкращу подругу?

– Та вона сама до мене чіплялася ...

– Неважливо.

– Я повівся як дурень!

– Іди звідси, Денисе, – твердо сказала я. – Припиняй цю комедію і забирайся. Я не хочу тебе бачити. Ніколи.

– Аня я тебе люблю!

Тут він впав на коліна і спробував дотягнутися до моїх ніг, але я встигла зробити кілька кроків тому.

– Ти випив? – Запитала, хоча запаху спиртного від нього не відчувала.

– Якщо я і п'яний, то тільки від своїх почуттів до тебе, – палко заявив Денис, дивлячись у мої очі. – Дівчинко моя, Анюто, клянуся, такого більше не повториться.

– Ну звісно, ​​не повториться. Ми з тобою не зустрічаємось і вже не будемо разом, тож у тебе ніяк не вийде знову змінити мені.

– Аня, послухай, я все можу пояснити.

Я не слухала його, просто дивилася на свого колишнього хлопця і згадувала, як застала його в недвозначній позі, у розпалі зради. Тоді він лише посміхнувся, дивлячись на моє шоковане обличчя.

– А чого ти хотіла? – кинув Денис, не відриваючись від моєї подруги ні на мить. – Ти думала, я тебе до пенсії чекатиму? Крижана королева. Таким мороженим рибам як ти нічого не хочеться, от і дурять парубкам голову. Думала, що на голодному пайку потримаєш, а потім окольцюєш? Ну не вийде цей номер зі мною. Я не одружуся з котом у мішку. Я спробувати мушу, оцінити. А як інакше? Ось подруга в тебе гаряченька, що треба. А ти… та кому ти взагалі потрібна?

Гидка сцена стояла перед очима дуже чітко. Зараз вона вже не завдавала болю, лише викликала обурення. Як Денис міг вирушити за мною після всього, що сталося, після його поганого вчинку, після тих мерзенних слів?

Я поїхала з села, вирушила до великого міста і новий ритм допоміг мені якнайшвидше про все забути. Але хлопець навіть не намагався зв'язатися зі мною, не шукав жодної зустрічі. Йому явно було начхати, а тепер раптом він знову вирішив з'явитися.

Чому?

І тут мене осяяло.

Звісно. Як я одразу не здогадалася?

Ілона.

З одного боку це реально скидалося на параною, а з іншого – було чудовим поясненням для того, що сталося.

Ілона всерйоз взялася за мене. Спочатку понівечила, відрізавши волосся. Напевно, вона бачила, як учора Каримов поправляв мої локони, в той момент, коли камера націлилася на нас, Рустам Тигранович захопив пальцями одну з пасм, що вибилися. Очевидно, це й стало останньою краплею для терпіння його коханки. Вона вирішила, що між нами щось починається і треба якнайшвидше це припинити.

Ілона цілком могла вивчити мою біографію. У неї теж вистачає фінансів. А може вона взагалі вкрала досьє, яке Карімов на мене зібрав?

У тому, що подібне досьє існує ще з нашої першої зустрічі, я жодної секунди не сумнівалася. Карімов нічого не пускав на самоплив.

Загалом Ілона цілком могла відшукати Дениса і підговорити його, пообіцяти грошей. Та хто знає – знайти інші стимули.

Я не бачила іншої причини для повернення колишнього, який настільки цинічно мене зрадив та ні краплі у своєму вчинку не каявся, плювати хотів на мої почуття.

– Ну ти сама хлопця довела, – казала Ліза. – Не міг же він у вузлик зав'язатись і терпіти. Зрозумій, Аня. Тут завжди так. Чи не даси ти? Дасть інша. Ось та твоя подружка спритнішою виявилася та й все.

- Ми зустрічалися кілька тижнів.

– І що? А скільки треба чекати?

– Не могла я, просто не могла і все.

– Куй залізо поки гаряче!

Мене пересмикнуло, накрило сильною огидою до Дениса. Я й тоді не була згодна з Лізою і не могла прийняти такий мерзенний вчинок свого хлопця, а тепер і зовсім відчула роздратування від кожного його слова. Почуття бридкості буквально затопило.

– Я побачив твої фото в Інтернеті і мене накрило, – долинули до мене слова Дениса, змушуючи насупитися. – Як подивився, що цей товстосум до тебе притискається, як уявив, що ще він з тобою робить…

– Денисе, ти що верзеш?

– Сама подивися.

Він підвівся з колін, дістав мобільний телефон і повернув екраном до мене, почав гортати знімки.

– Тут фотки з прийому для багатіїв. Ти та цей... Карімов. Чим він кращий за мене? Скажи, Анюто? Чим? Ти з ним тільки через гроші, так?

– Ну і нісенітниця.

Я скривилася, але все ж таки наблизилася до огорожі, розглядаючи фотографії в телефоні Дениса. Тут виявилося більше кадрів, ніж я могла уявити.

Схоже, мене та Карімова знімали не лише відкрито, а й таємно. На деяких кадрах він обіймав мене за талію, прозвучить шалено, проте здавалося, ми справді пара закоханих. Ракурси зі спини, збоку загалом ті самі, де неможливо було розрізнити похмуре обличчя Карімова і не можна було помітити мою напругу. Втім, наше фото обличчям до об'єктиву теж створювало враження близькості та виглядало дуже мило. Я мимоволі посміхнулася. Незвично бачити нас поряд ось так. Наче справжню пару закоханих. Дивне відчуття.