=23=

Вночі я спала, як убита. Без сновидінь, тривог, хвилювань. Так сильно мене вимотала ця богемна вечірка, що я прокинулася в тій самій позі, в якій засинала. Розплющила очі та оддразу примружилася, рятуючись від теплого ранкового сонця. Потім присіла та, витягнувши руки, потяглася, відчувши, як по плечах розсипаються криві шматки мого остриженого волосся.

Що? Що це таке?

Я закричала.

+++

– Ти справді нічого не пам'ятаєш?

– Та не пам'ятаю я! – Я схлипнула, промокнувши опухлі очі паперовою серветкою. Навпроти мене стояв Карімов. Павучиха теж була поруч. Перелякана покоївка зблідла ще сильніше, почувши мою відповідь.

– Я лягла спати, як завжди, прокинулася і… ось.

Моє довге волосся, як і раніше, лежало на ліжку. Хтось варварськи позбавив мене волосся, поки я спала. Той, хто міг безперешкодно пройти через будинок та потрапити до моєї кімнати. Той, хто ненавидить мене.

Краще сказати – Та!

Крім Ілони це не було кому зробити, я це розуміла, але вирішила не ділитися своїми підозрами, тому що припускала, Карімов повірить їй, а не мені, і я просто виставлю себе ідіоткою.

– Так, шкода, – сказала Пауліна, і в її тоні навіть майнули нотки людяності. – Волосся було прекрасне.

Було… я ледве знову не розплакалася. Я носила цю зачіску ще зі школи, я любила свої довгі коси, ніколи їх не фарбувала і ось…

– Викличте перукаря, – холодно розпорядився Карімов, дивлячись на мою постіль зі шматками волосся. Холодно – але не байдуже, я бачила, що він стримався. Те, що сталося, його розлютило. – Не розумію, хто міг це зробити у моїй хаті.

– Але ж не я сама це зробила!

– Я тебе ні в чому не звинувачую. Просто не розумію.

– А може, ви нарешті подивіться на своє оточення? – я вже не могла стримуватись. – Хто може приходити та йти, коли заманеться. Засмагати топлес біля басейну.

– Ілона? Нісенітниця. Навіщо це їй. До того ж, її не було тут сьогодні вночі. Втім… – він наче до чогось додумався. – Скоро з'ясуємо.

– Тут скрізь камери, тож скоро дізнаємося, хто пробрався до вашої кімнати, – підказала Паучиха, таким тоном, що одразу стало зрозуміло, що це хто завгодно, але точно не вона. – Прийміть душ та спускайтеся потім вниз, незабаром сніданок.

Вона разом з покоївкою вийшли з моєї кімнати, і я нарешті змогла поплакати на самоті. Я вже втомилася від цього, а не живу тут і тижня. Що ж буде згодом?

До того ж я почувала себе вкрай погано.

Апетит не викликали ні ароматні сирники, ні фруктовий чай, ні колись улюблене безе. Поки перукар чаклував над залишками волосся на моїй голові, я взагалі ледве не заснула. А ще краєм вуха почула, як павучиха говорила з кимось телефоном про те, що на завтра у мене за планом прийом у лікаря.

Невже вже завтра я дізнаюся про своє становище? Так скоро?

Я розуміла, що найкращий для мене результат – це не виявитися вагітною. У цьому випадку я зможу покинути цей будинок і попрощатися з його чокнутими мешканцями.

Але у глибині душі… Я не знала, як це описати. У самій глибині душі я вже прийняла думку, що у мене під серцем зароджується маленьке диво.

Я ніби збожеволіла.

– Тобі йде, – пролунало за спиною, і я обернулася: Карімов стояв у дверях, загородивши собою весь прохід.

Він мав на увазі мою нову коротку зачіску, яку я чарівною не знаходила.

– Дякую, – пробурчала я, відчувши якусь незручність від його компліменту. – Ви дізналися, хто приходив уночі в мою кімнату? Це Ілона, так?

– Ні, це не Ілона, – відповів він, і я моя щелепа ледь не відпала. Адже я на всі сто відсотків була певна...

– І хто ж, як не вона?

– Покоївка. Не знаю, що ви не поділили.

Що за дурниці? Покоївка? Це злякане дівчисько? Я не могла повірити. І не вірила, бо все було очевидно.

– Невже ви не розумієте, що це все вона? Ілона! Напевно, вона заплатила або примусила…

– Так, годі, – різко обірвав мене Карімов, втрачаючи терпіння. –  Не знаю, що ви не поділили і з Ілоною теж, але я сам особисто бачив, що це не вона. Решта це виключно твої безпідставні фантазії.

– Але…

– Мені пора, я і так втратив на це все багато часу. Якщо виникнуть якісь питання та побажання, звертайся до Пауліни Валдісівни, – він пішов, залишаючи мене дивуватися на самоті.

Ця стерва все продумала, комар носа не підточить. У такий спосіб вона мене зі світу зживе. Ось зараз волосся, а що буде потім?

Невже цей Карімов настільки сліпий, щоби не розуміти очевидних речей?

Хоча я усвідомлювала, що все насправді виглядало так, наче це я поганий поліцейський, а не вона.

До самого вечора я бродила своєю кімнатою, навіть від обіду відмовилася. Не було апетиту. У мене було жахливе самопочуття, настрій, думки про майбутнє, а потім до мене в кімнату постукали і сказали, що завітав гость.

– До мене? Сюди? – Я округлила очі, не розуміючи, що це за жарт. – Це виключено! Ніхто не може до мене прийти сюди. Бо ніхто не знає, що я тут. Тільки моя подруга ... – Раптом все стало зрозуміло. – Це дівчина? З темним волоссям?

– Ні, там вас чекає чоловік, – похмуро промовила Пауліна, дивлячись на мене з підозрою. – Охорона не пустила його на територію, але він залишився стояти біля воріт і сказав, що не піде, доки не побачить вас.

Господи, це якесь марення! Якась нова витівка Ілони?

Може, вона підкупила якогось бомжа, щоб він сказав, що мій чоловік? Від неї можна очікувати чого завгодно. Жаль, що це було очевидно тільки мені.

Я накинула кофту, тому що вечір вийшов прохолодний, та спустилася вниз. Під всевидячим оком паучіхи дійшла до воріт і, усвідомлюючи всю абсурдність ситуації, визирнула за територію володінь Карімова. А розглянувши, хто саме чекає на мене ховаючись у літніх сутінках, втратила дар мови…

+++

Любі читачі, запрошую вас до моєї новинки! Книга називається "Роздягайся! Ти моя наречена..." Її можна знайти в моєму профілі автора. Упевнена, вам нова історія також сподобається.