=21=

Якщо описати одним словом, що відбувалося на вечорі депутата Гордєєва, я відповіла б: "жах і кошмар". Так, це вже два слова, але саме вони найбільше охарактеризували б усе, що відбувається.

Багато чоловіків у дорогих костюмах, жінки, що ніби зійшли зі сторінок журналу мод, дорого прикрашений банкетний зал і страви такі, що я навіть не розуміла, що це таке, не кажучи вже про те, як це все можна їсти.

Я й гадки не мала, навіщо Карімов взяв мене із собою. Для чого. Щоб посміятися з мого невігластва? Навряд чи йому це на руку, враховуючи, що ганьба була б спільною та мала би безліч свідків.

Чесно кажучи, звертали уваги на мене не так вже багато – більше просто кидали короткий погляд, а потім повертали вже довгий та улесливий Тирановичу. Перед ним ніхто не втомлювався стелитись.

Я знала, що саме сьогодні виглядаю цілком на рівні, навіть на погляд Карімова це було помітно: як він дивився на мене скоса в салоні авто, як дбайливо потім вів у зал. Та я й сама почувала себе не гірше! Ще ніколи я не одягала такої чудової сукні і моє волосся не було настільки доглянутим. Зачіска особливо мені сподобалася, я й не підозрювала, що моя шевелюра може бути настільки густою та блискучою. І якщо на мене саму не дивилися настільки уважно, то на моє волосся – так.

– Навіщо я тут? – Прошепотіла я, намагаючись привертати до себе якнайменше уваги.

– Якщо ти тут, значить, мені так треба, – відрізав Карімов.

Я просто скоріше хотіла потрапити додому. Щоб не бачити цього всього, не почуватися не у своїй тарілці. І поїсти нормально, бо є те, назви чого ти не знаєш – було страшнувато куштувати.

– Рустамчик, яка зустріч! – долинуло звідкись праворуч, і я різко обернулася: пекуча брюнетка, з зачіскою схожою на мою, манерно поцілувала повітря біля обох щік Карімова. – Давно не бачила тебе. Загорів.

– Нещодавно повернувся з Сейшел.

Брюнетка кинула на мене косий, але явно зацікавлений погляд, втім, помітивши, що Карімов не поспішає представляти нас, швидко змінила тему:

– Мій Вахаг там, на веранді, підемо, він буде радий тебе бачити, – і схопивши його під руку, безцеремонно потягла кудись за собою.

– Будь тут, я скоро повернуся, – попередив Карімов, і про щось розмовляючи з брюнеткою, пішов.

Я і так була не в кращому настрої, а тепер зовсім втратила залишки позитиву. "Будь тут?" Немов собаці наказ віддав! Якщо він думає, що йому все дозволено, він помиляється!

Що я взагалі тут роблю? Навіть якщо припустити, що я дійсно вагітна його дитиною, це особливо не дає йому права там зі мною спілкуватися!

Я просто хочу додому.

Просто. Додому.

Несподівано до мене дійшло, що я зараз зовсім одна. Тобто маю шанс спробувати втекти.

Звичайно, я розуміла, що він швидко знайде мене. Але це якщо знати, де шукати. У моєї тітки під Кропивницьким є стара дача, зараз літо, тепло, якщо перечекати там, ніхто не здогадається.

Так, настільки сильно я хотіла позбавитися цього кошмару, що готова була на все що завгодно!

Тільки-но я зробила крок, як побачила свою незриму тінь: двометрового бугая, який, мабуть, був приставлений охороняти мене всюди.

Чорт! Чорт! Чорт!

Намагаючись не подавати засмученого вигляду, я плавно рушила у бік вбиралень, сподіваючись, що зможу якось вибратися звідти.

А що, в кіно десь там обов'язково є якийсь чорний хід!

Виверт ніби вдався: бугай дійшов за мною рівно до кута туалетів і зупинився. Я ж прошмигнула за перші двері. На щастя, в окремому мармуровому коридорчику біля дзеркал я виявилася сама, в кабінках теж нікого не було, і я нарешті змогла ненадовго розслабитися.

Ноги заклякли від високих підборів, а голова – від різних думок. Починаючи від того, як я примудрилася потрапити в цю відверто дурну ситуацію, до... хто була ця брюнетка? Вона дивилася на нього так… Так… як дивляться на того, хто колись був близький.

Це не ревнощі, ні, просто мені до чортиків набридли його безцеремонні дівчата. І моя позиція у в'язниці. А ще бентежили його погляди і особливо те, в якому становищі я буду, якщо я виявлюся вагітна його спадкоємцем.

Голова йшла обертом!

Може, таки постаратися втекти?

Може, він зрозуміє, що йому не потрібний такі проблеми та відпустить мене на волю?! Адже жодна вагітність не була підтверджена! Як і те, що це ЕКЗ взагалі було!

Раптом за спиною відчинилися двері, і я побачила того, кого зовсім не хотіла побачити.

Точніше, ту.

– Яка несподівана зустріч, – навмисне солодко заспівала Ілона, наближаючись до мене. – Рустам уже представив тебе депутату Гордєєву чи тримає подалі від пристойних людей?

Вона буквально вп'ялася в мене очима. Якби поглядом можна було вбивати, я загинула б на місці.

– Скільки ж грошей витратили на твоє вбрання? – насупилась Ілона. – Постаралися на славу. Ти майже перестала здаватися селючкою. Хм, ще й твої патли колгоспні привели до ладу. Невже Рустам сплатив похід у салон краси?

– Чому б вам не поставити ці запитання йому?

– А мені цікаво, – проциділа вона отруйним тоном. — Якою селючкою треба бути, щоб у двадцять першому столітті заплітати волосся у коси? Пощастило тобі, що цю безглузду зачіску  зуміли облагородити. Чи тобі перуку просто начепили?

Ілона простягла руку вперед, явно маючи намір схопити кілька пасм, але я встигла перехопити і відсунути її зап'ястя.

– Тримайтеся від мене подалі, – сказала твердо.

– А то що? – посміхнулася Ілона. – Боїшся, я зрозумію, там накладка. Ну не буває настільки хорошого волосся від природи. Тобі там явно нарощування зробили.

– А вам яка справа?

– Дівку можна вивезти із села, а от села з дівки ніколи не вивезти. Ти сильно не спокушайся, не звикай до дорогих речей. Рустам людина настрою. Сьогодні наблизив, а завтра відкине.

– Це ви з особистого досвіду?

– Ах ти погань! – Розлютилася Ілона. – Думаєш, обкрутила мільярдера? Ще чого! Ще побачимо, чия візьме. Будь-який дурень розуміє, на твоєму місці має бути я. А для Рустама це все лише тимчасові дурощі. Запаморочення. Він прозріє і все зрозуміє.