=19=

Коли вирішив? Ха. Прямо зараз.                         

Взагалі, я теж нічого не розумів. Що на мене найшло? Які ще в пекло побачення? Я ніби сам марив зараз та намагався відірвати від неї погляд. Даремно.

Я залип на цій клітій дівчині як дурний підліток. Варто було їй прикритися безглуздою ганчіркою, стало ще гірше. Я не можу перестати її розглядати, не можу не уявляти, що саме вона зараз від мене приховувала.

А ще реально захотілося її кудись вивести. І швидше. Спостерігати за реакцією. Показати новий світ, відкрити місця, в яких вона точно не могла раніше побувати. На думку спало відразу кілька панорамних ресторанів. Або мій останній проект, відкриття якраз намічено на завтра.

Я не збирався нікуди виводити Лазарєву. Першу Лазарєву. Але тепер ця ідея здавалася вдалою. Дружини в мене нема. До народження дитини я точно розійдуся з Ілоною. Треба якось пояснити, звідки взявся спадкоємець.

Стоп. Звідки тільки народжуються ці дивні думки?

Я не збирався розігрувати спектаклі на публіку, зображати серйозні стосунки, імітувати розставання. Моє особисте життя завжди залишалося під забороною для журналістів. Мої адвокати затягали б по судах будь-кого, хто б ризикнув випустити статтю на подібну тему.

Я що, намагався сам себе обдурити? Немає жодного сенсу водити Лазарєву ресторанами, показувати її комусь. Але мені страшенно хотілося цього, побачити її в іншій обстановці, дати їй більше свободи, показати, що вона не в клітці, не в довбаній в'язниці.

Мої роздуми втрачали будь-яку логіку. Я говорив щось щодо контролю, але сам собою керувати не міг, прямо посипався і розтікся.

– Ми почали спілкування не надто вдало, – заявив я. – Пропоную укласти перемир'я.

– А я пропоную вам забратися з примірювальної, – процідила Лазарєва і почервоніла ще сильніше.

Їй страшенно йшов цей рум'янець. Але ганчірка, яку вона натягла на себе, дуже все псувала.

– Я повинен оцінити ваше вбрання.                      

– Ви налякали всіх консультантів.                      

– Вони повернуться.                                                

– Я і з місця не зрушу, поки ви тут з мене нависаєте.

– Невже?                                                              

Я рушив уперед і впер міцно стислі кулаки в стіну по обидва боки її плечей. Дівчинаа затремтіла та округлила очі.

– Ганно, вам час звикнути до моєї присутності.

– З чого б це раптом?                                          

– Ми будемо нерозлучні, – посміхнувся. – Майже рік разом.

– Звучить як найстрашніший сон.                         

– Я можу перетворити ваше життя на казку. Але кожен отримує те, що обирає. Ви явно домагаєтеся кошмару.

– Нічого я не домагаюся, це все ви сам...          

– Так вже вийшло, – обірвав її заперечення, приклавши вказівний палець до пухких губ дівчини. – Тепер вам краще розслабитися та отримати задоволення.

– Як? – пробурмотіла. – Як ви це уявляєте?      

– Легко.                                                           

Вона насупилась.                                            

– Я дам вам багато чого, якщо будете поводитися розумно.

Я не став повідомляти, що станеться інакше. Іншого результату окрім як покірність та абсолютна слухняність я просто не допускав.