=18=

Я пошкодувала, що послухалася консультантів та слухняно зняла спідню білизну. Дівчата з таким авторитетним виглядом переконували мене, що відмовитись здавалося нереальним. Їхні аргументи звучали розумно. Ну на той момент. Зараз я б нізащо не почала роздягатися. Але ще кілька хвилин тому…

– Вам цей бюстгальтер сюди зовсім не підходить, – заявила одна дівчина. – Він сильно виділятиметься через тканину сукні, причому тут який одяг не візьми, все дуже погано виглядатиме. Та й розмір підібраний неправильно. Я знайду вам більш вдалу модель. Почекайте.

– Білизна дуже багато означає, – підключилася інша дівчина.

– Роздягайтеся.

– Цього сезону модно зовсім інше.

– Вибачте, але таке навіть моя бабуся не одягне.

– Дозвольте нам оновити ваш гардероб.

– Матеріал занадто дешевий.

– Крій жахливий. Ось подивіться.

Я намагалася заперечити, оскільки вважала свої речі абсолютно нормальними, але консультанти не вгамовувалися і мало не самі стягували з мене одяг.

– Досить! – Вигукнула я і ледве встигла прикритися руками.

Дівчата продовжили сипати всякими незрозумілими фразами відносного мого майбутнього гардеробу і того, як сильно він мені сподобається, а потім пішли, залишивши мене на самоті. Щоправда моє усамітнення тривало недовго, адже вже за кілька секунд до примірочної увірвався Карімов.

Здається, я встигла помітити і консультантів за шторкою, але чоловік пронісся повз них ніби ураган, і дівчата поспішили сховатися подалі або ж просто знепритомніли від грізного вигляду Карімова. Його темні очі похмуро блищали, повні губи склалися у звірячому оскалі. Він став ще вищим, справді величезним, наче заповнив собою весь простір навколо. Наче велетень, перед яким я мимоволі губилася і відступала назад, виглядала зовсім беззахисною та крихітною.

Що було далі? Я погано розуміла. Навіть не пам'ятала своїх слів. Та я сама себе не пам'ятала від шоку.

Ще жоден чоловік не бачив мене голою. Навіть мій колишній хлопець. Звичайно, він не раз намагався забратися руками під одяг, але я йому нічого не дозволяла, а вже про те, щоб ось так опинитися перед ним без клаптя тканини, при яскравому світлі ламп, про таке взагалі не йшлося. Тепер же на моє оголене тіло дивилася чужа людина. Чоловік! Мій босс. І як же він дивився! Він буквально пожирав мене очима. Без натяку на сором, без краплини совісті. Він розглядав мене відверто. Навіть брудно, абсолютно непристойно і до жахіття обурливо.

Якби поглядом можна було торкатися… Ох, чорт, саме цим Карімов і займався, торкався мене, хай не фізично, але відчуття створювалося таке, ніби гарячі пальці ковзають по шкірі, гладять і обводять, обдаючи жаром.

– Забирайтеся геть! – Закричала я.

А він і з місця не зрушив. Застиг, продовжуючи тиснути на мене своїм важким поглядом. У чорних очах спалахував темний вогонь, який не обіцяв нічого доброго.

– Геть, – пробурмотіла я, намагаючись прикритися руками. – Ідіть зараз же!

Нарешті трохи відійшла від шоку, примудрилася вхопитися за шторку і потягнути тканину на себе, втиснулась у стінку примірювальної, закриваючись шовковистим полотном.

– Я нікуди не піду, – спокійно заявив Карімов.

– Що? Ви з глузду з'їхали?

– Я вирішив особисто проконтролювати вибір одягу, – дивна усмішка заграла на його губах. – Чи ви маєте заперечення, Ганно?

– Звісно ж маю! Я не дефілюватиму перед вами голою.

– Це частина контракту, – сказав, ніби справді міркував про звичайнісінький договір між нами.

– В якому це сенсі? – Я задихнулася від обурення.

– Я повинен переконатися, що ви отримуєте все найкраще. Їжа. Одяг. Послуги. Це стосується всього.

– Я не пригадую такого пункту.

– Варто було б краще вивчити документи, а не кулею вилітати з мого кабінету. Не турбуйтеся, я надам вам необхідні папери, ще встигнете ознайомитися з усіма паперами пізніше.

– Ви знущаєтеся?

– Ні в якому разі.

– Яка вам різниця, в чому я ходитиму? Яка вам справа до мого одягу? Адже ви використовуєте мене як інкубатор.

– Вам необхідні якісні речі, – знизав плечима Карімов. – Ми вийдемо у світ, до вашої персони буде багато уваги. Я нічого не пускаю на самоплив.

– У світ? – вражено перепитала я. – В який ще світ? Що ви маєте на увазі?

– Ми з'явимося на публіці, – спокійно промовив він. – Що вас так дивує? Ви принципово відмовляєтесь від будь-яких побачень?

– Я не розумію, – хитнула головою. – Коли це вирішили?