=17=

Торговий центр справив на дівча враження, хоча вона старанно намагалася це приховати. Я відразу зрозумів, що раніше Лазарєва тут ніколи не бувала. Враховуючи які саме магазини тут розташовувалися, це мене жодної краплі не дивувало. Подібні місця спочатку призначалися для еліти, прості смертні могли заходити сюди лише на екскурсію, адже цінники за довжиною були скоріше схожі на номер телефону та вражали середньостатистичного покупця.

Я не народився в багатій сім'ї, всього досягав самостійно, вигризав успіх. Нічого не падало мені з неба. Може, тому й розлютили її слова про гроші і те, що за них деякі речі не придбаєш? Придбаєш. Ще й як! Я знав це абсолютно точно. І знав, що завжди має рацію саме той, хто більше заплатить. Я не будував ілюзій, а якщо й будував, то це було так давно, що вже стерлося з пам'яті.

Звичайно, я й виду не подав, що мене її слова зачепили. Залізний самоконтроль завжди був мені ідеальним захистом. Ха, став би я показувати справжні емоції якийсь там дівчині. Але вона зачепила, знову змусила думати про себе. Дорогою до торгового центру я планував вивчити новий контракт, але натомість знову розмірковував про Лазарєву.

Нахабства їй було не позичати. Виходить, мій дім в'язниця? Проект, складений найкращими дизайнерами світу, її зовсім не влаштовував. Інша дівка вбила б за право переступити поріг мого особняка, мріяла б проникнути всередину хоч на кілька хвилин. А ця крутила носом, по ходу тільки бійцівські пси і припали їй до душі.

Милі собачки. Дуже милі. Вони б перегризли їй горлянку, якби я вчасно не влетів у двері псарні. Хоча ні, все реально не так. Мої кровожерливі хижаки слухняно вилизували долоні дівчини, лащились до неї, шукали схвалення.

Жалюгідне видовище. Чому дівчисько кружляло голови безжальним звірюгам? Вертіла ними як хотіла. У чому її секрет? Чорт забирай, навіть я про неї постійно думав, вона з моєї голови ні на секунду не виходила.

А зараз я ловив її реакцію. Чомусь мені подобалося за нею спостерігати, відзначати емоції, що змінювалися на обличчі. І я розумів, що не хочу відводити від неї погляду. Смішна вона. Я давно не зустрічав таких. Наївна. Тендітна. А всередині прямо кремінь, стрижень, який мимоволі захоплював.

– Я нічого від вас не прийму, – твердо сказала вона.

– Це ж примірка.

– Навіщо?

– А раптом вам сподобається?

– Що? – Напружилася вона.

– Ну хоч щось, – хмикнув я. – Повинно ж вам хоч щось хоч колись сподобатися.

– Мені від вас нічого не треба!

Ну кумедна. Наче я дозволю їй ходити в тих лахміттях. У мене в будинку прислуга краще одягнена.

Я жестом наказав підібрати одяг для дівчинки, і консультанти кинулися виконувати наказ щодо вбрання, побігли буквально наввипередки.

– Ваш візит велика честь для нас, Рустам Тиграновичу, – почав лебезити головний адміністратор, але оцінивши вираз мого обличчя, поспішив відкланявся та зник.

Я нарешті зміг зайнятися контрактом. Розташувався на дивані, дістав мобільний та почав переглядати потрібний документ.

А потім як блискавкою врізало.

Дівча без нагляду залишилося. Ну так, з нею купа консультантів, носяться то тут, то там. Але що вони зроблять проти її спритності? Вона мою охорону за дві секунди обставила. Цих бовдурів і зовсім легко зробить, вислизне через якийсь службовий вихід, і я знову буду задихатися від люті, мотатися по місту в пошуках Лазарєвої. Вона ж невгамовна, зовсім без гальм, незрозуміло, куди взагалі може залізти далі. Від неї можна очікувати всього.

А раптом вона прямо зараз усміхається звідси?

Я підскочив і кинувся до примірювальної. Рефлекс уперед повів. Мозок ніби відтяло. Всі думки геть зникли. В голові чисто стало. Я розштовхав консультантів і вдерся до примірювальної кімнату. Зітхнув, правда, лише на мить.

Лазарєва була тут. Здається, навіть не збиралася втікати. Принаймні вона була не в кращому для цього вигляді. Абсолютно гола.

– Рустаме… Тиграновичу, – пробурмотіла дівчина, задихаючись і червоніючи.

А потім закричала так, що в мене заклало вуха.

Напевно, мені варто було відвернутися. Можливо, було доречним вибачитися за таке безцеремонне вторгнення. Але я продовжив розглядати Лазарєву найбезсовіснішим чином і не відчув ні краплі каяття.

– Ви що таке робите? – Прошипіла вона, намагаючись прикритися руками. – Забирайтеся звідси негайно! І досить...досить вже на мене витріщатися!

Диявол. Вона ж мені відразу не сподобалася. Ну з першого погляду. Не на мій смак, як дівчина ніяка. Чорт забирай, тоді чому зараз не можу від неї очі відірвати? Без одягу дівчина виглядає набагато краще.