=16=

Я спостерігав за тим, як Лазарєва мляво колупає вилкою вміст тарілки, і думав над словами Ілони. А якщо тут реально якесь шахрайство? Сумнівна ідея, звичайно. Дівчисько ж зовсім проста. Чи стала б така як вона плести інтриги та готувати якесь кидалово? Я не уявляв її в ролі продуманої інтриганки, яка дає хабар лікарці та свідомо займає місце жінки, яку я вибрав на роль тієї, хто виносить і народить мені спадкоємця. А з іншого боку ця маленька стерва примудрилася спритно обставити всіх моїх охоронців. Декілька разів поспіль. Теж випадковість? Занадто багато довкола неї вдалих збігів. Треба придивитися, розібратися в цьому питанні.

Я знову прокрутив у голові досьє на Лазарєву. Така нудна біографія, ну просто до оскоми. Вона не спілкувалася з підозрілими типами, ні в чому злочинному ніколи не була помічена. Тиха дівчинка, старанна учениця. У ній важко запідозрити підступність.

А раптом у тому й суть?                                   

Мені не подобалося, як вона діє на мене. Її поведінка виходила за межі норми, за межі всього, до чого я звик. Дівчина ламала шаблон на шаблон. Невже її поведінка просто гра? Тонкий розрахунок?

Маячня. Чорт забирай, стільки років у бізнесі, я звик розкушувати кожну людину за лічені секунди. Підступні плани Залмаєва прораховував на кілька ходів уперед. Та що там Залмаєв. Я й супротивників посерйозніше ламав. А тут, ну хоч убий, не відчував жодної загрози. Лазарєва не становила небезпеки.

Настав час планувати відпустку. Інакше зовсім втрачу здоровий глузд. Вже почав звертати увагу на слова Ілони, яка вічно меле різну нісенітницю. Нічого розумного від такої жінки не можна чекати, вона годиться для єдиної мети.

– Вам не подобається вечеря, Ганно? – звернувся до Лазарєвої.

– Чому ж? – похмуро відповіла вона. – Все просто ідеально.

– Ой так, – одразу втрутилася Ілона. – У Ганни такий вишуканий смак. Креветки та мідії її не влаштовують. Норвезький лосось теж не підійшов. Напевно, варто запропонувати смажену картоплю чи манну кашу. Такі страви їй точно сподобаються.

Я глянув на коханку, і вона випустила ніж та виделку.

– А що я не так сказала? – пробурмотіла з фальшивою посмішкою.

Лазарєва різко піднялася з-за столу.                          

– Я вас на вулиці почекаю, Рустам Тиграновичу.

Ілона засяяла, а потім напружилася.

– Про що це вона? Навіщо почекає? Тільки не кажи, що ти знову помчишся за цією шаленою... хм, за нею.

Я піднявся та пійшов на вихід.

– Рустаме, куди ти?                                   

Ілона вчепилася в мою руку, але я її швидко відштовхнув.

– Твоє завдання – чекати у спальні, а не ставити питання за питанням.

Вона не наважилася сперечатися, лише улесливо закивала, явно зрозуміла, що сьогодні достатньо конфліктів і не варто злити мене.

– Яка їжа вам до смаку? – Запитав у Лазарєвої, коли ми опинилися на самоті.

– Ви знущаєтеся?                                   

– Я передам ваші побажання на кухню. Особисто. Для мене важливо, щоб жінка, яка носить для мене дитину, нормально харчувалася.

– Ви кажете так, ніби я контейнер!

– Що за маячня?                                   

– Або робот, – заявила з гіркотою. – Та ви й сам такий. Безжалістна машина. Вам начхати на чужі емоції.

– Усім людям навколо начхати один на одного.

– Це не так.                                   

– Це саме так, Ганно. І чим швидше ви це зрозумієте, тим краще. Життя подарувало вам можливість, яку треба вигідно використати.

– Народити дитину за наказом? – сумно посміхнулася і похитала головою. – Дивно, Рустам Тиграновичу, ви така розумна і забезпечена людина, а найпростіших речей не розумієте.

– Тоді поясніть мені.                                   

– Є те, що за жодні гроші не можна купити.

– Добре, – знизав плечима. – Розв'язуватимемо проблеми у міру їх надходження. Спочатку розберемося з їжею. Що вам подобається і чому ви нічого не з'їли за вечерею?

– Справа не в їжі, – сказала вона, як відрізала. – Я не можу їсти у в'язниці.