=14=

Він таки затягнув мене назад до свого клятого маєтку, що був більше схожий на клітку, та ще й постійно повторював, щоб я не сміла більше наближатися до псарні. Карімов додав купу речей, з якими я зовсім не була згодна. Я повинна слухати все, що він мені там каже, виконувати якісь безглузді розпорядження, повинна пройти повне обстеження та кинути роботу.

Повинна. Повинна. Повинна!

Навіть якщо припустити, що вся ця маячня насправді сталася і мене якимось дивом примудрилися запліднити, ще не факт, що вагітність є. А якщо її немає, значить і вказувати мені, що робити, він не має жодного права.

Я жива людина, хіба можна отак живими людьми...

Десь у коридорі почулися голоси, і я від нічого робити припала до дверей, що не були зачинені. Сходами піднімався Карімов, а слідом за ним бігла його розлючена дружина. Чи не дружина? Може він мені не збрехав і вона справді йому ніхто?

– Ти кинув мене і побіг шукати цю божевільну, по-твоєму це нормально, Рус?

–  Я казав тобі не називати мене так. І повторювати не люблю, ти ж знаєш.

– Добре, вибач, я більше не буду. Але знай – я образилася, – вона зупинилася біля кручених позолочених перил, змушуючи зупинитися і його. – З тих пір, як тобі в голову прийшло стати батьком, ти зовсім перестав приділяти мені час. А ще ця плутанина з клятим заплідненням… Та попередня жінка, принаймні, була перевірена агентством. А ця нова дівка? Що ти про неї знаєш? – пролунало секундне мовчання, і в голосі Ілони прорізалися ноти тріумфу: – Правильно - нічого! Тільки те, що розповіла тобі бездушна анкета, яку, між іншим, вона могла підробити, влаштовуючись у твій готель.

Я буквально задихнулася від гніву: що вона таке верзе?

– Я тобі кажу – тут щось не чисто. Вона бреше. Чи не здається тобі, що занадто багато дивних збігів? Робота на тебе, таке саме ім'я як у найнятої Лазарєвої...

– Вона влаштувалася до готелю до того, як я цю Лазарєву знайшов, – резонно зауважив Карімов, до речі, трохи роздратовано. -– Тобі насправді шкідливо багато думати, ти починаєш розказувати якісь нісенітниці.

– А я впевнена, що вона продумане стерво, яке тільки прикидається монашкою. Ти ж знаєш, яку школу життя я пройшла в модельному бізнесі і ось таких як вона за верстак чую.

– Версту.

– Що? – Ілона нерозумно заплескала накладними віями, а Карімов лише важко зітхнув, натиснувши подушечками пальців на перенісся.

– Я страшенно втомився. Може, поживеш у себе кілька днів?

– Тобто… тобто тепер ти проганяєш мене? Через неї?! – Істерично скрикнула вона, вказавши пальцем на двері моєї кімнати.

Я буквально перестала дихати. Попастися за підслуховуванням чужих розмов я точно не хотіла.

– Тобто вона тут навіть доби не прожила, а ти вже віддав їй перевагу? Вона нагріє тебе, ось побачиш. І жодної вагітності там немає! Швидше за все вона взагалі у змові з тою лікаркою. А ти, ідіот, повівся як сліпе кошеня...

Договорити вона не встигла, бо Рустам Тигранович схопив її за шию і одним сильним поштовхом прибив до стіни.

– Ніколи. Не смій. Розмовляти. Зі мною. У такому. Тоні. – ледь не по складах сказав він, і Ілона швидко закивала, чіпляючись за лацкан його піджака.

Було видно, що їй не боляче, тільки страшно. Власне, як і мені.

Звичайно, язик в неї без кісток, але все ж таки…

– Вибач, котику, мене справді понесло. Я більше так не буду. Якось навалилося все.

Він повільно відчепив руку, а потім провів кісточками пальців по її щоці.

– Я не хотів зробити тобі боляче.

– А мені не було боляче. Навпаки, ти ж знаєш, як мене заводять подібні ігри ... – Вона звабливо закусила губу, а що зробила далі я вже не бачила, тому що жінка практично повністю зникла за великою фігурою Карімова. - А хочеш, я дитину тобі сама народжу? Буде у нас свій власний, не від якоїсь лівої дівки. Рідний синочок.

– Мені здавалося, що ти мене почула, Ілоно, – у голосі Карімова знову прорізалося роздратування.

– Почула, вибач. А давай ... Давай я тебе розслаблю як слід, –  з-за його спини вислизнула її вузька долоня примостилася десь на рівні чоловічих сідниць. – Зроблю все, що забажаєш. І як забажаєш...

Я не хотіла вже слухати все це, але не наважувалася зробити і кроку, боячись себе видати. Спостерігати за їхніми любовними ігрищами. Ну це вже ні. Це занадто. І так голої Ілони з лишком вистачило.

Мені було неприємно на таке дивитися! Адже якщо я дійсно вагітна його спадкоємцем, то буду змушена спостерігати за подібним цілих дев'ять місяців? Нізащо!

І віддати свою дитину потім їй? Та й узагалі віддати хоч комусь?!

Я намагалася не думати зараз, вистачало й інших емоцій, але якщо починала – вздовж хребта пробігали крижані стріли жаху.

В яку ж моторошну ситуацію я потрапила…

– Гаразд, – ніби пом'якшив Карімов, – йди до спальні.

– А ти?

– А я зараз прийду, – він розвернувся і попрямував до моєї кімнати.